Пролог

Алі́тія, І́ден, 366 рік

Полум’я, мов ненаситний дикий звір, якого ніхто не здатен приручити, нещадно пожирало дерев’яну будівлю. Воно смолоскипом освітлювало нічні лабіринти вуличок, багряними плямами кидало свій ненажерливий погляд на інші споруди, відкривало свою пащу у намаганні захопити якомога більше здобичі. Воно торжествувало, знаючи, що ніхто і ніщо зараз не може його зупинити, що немає наразі сили могутнішої за нього.

Все більше людей, прокинувшись від жалісливого тріскоту палаючої будівлі, поспіхом накидали на себе перше, що потрапляло до рук, і сполоханими мурашками вибігали на вулицю, купчилися навколо ураженого трактиру, налякано охаючи і хитаючи головою. Лише через деякий час, більш-менш прийшовши до тями, вони кидалися шукати воду, збирали кожну краплинку, аби приборкати норовливий вогонь, але було вже занадто пізно.

Вогняний звір, не наситившись однією будівлею, хижо накинувся на сусідні, хазяйновито приборкуючи до своїх багряних рук все більше здобичі. Смолоскип розгорався, спалюючи всі надії людей, замість того, щоб освітлювати їхній шлях.

Це була найбільша пожежа за всю історію існування І́дена – одного із трьох найвідоміших і найбільших міст королівства, центра герцогства Кра́їзен.

Заснований на північному сході Алі́тії, І́ден постійно страждав від нападів чудовиськ, що прагнули мігрувати на південь з Драконячих шпилів. Рік тому, коли потвори прорвали лінію оборони фортець-трійнят і увірвалися в місто, чимало жителів стали їхніми жертвами. Знадобилося багато сил і часу, щоб наново відбудувати І́ден, але удача знову була не на стороні містян.

Тепер центр герцогства Кра́їзен, перетворений на величезне вогнище, сумно завивав, благаючи про порятунок, та ніхто вже не міг приборкати звіра, спущеного з ланцюга. Люди, усвідомивши, що потрібно рятувати найдорожче – своє життя, кидали затію приборкати вогонь, і якомога швидше тікали подалі від нього, штурхаючи інших і думаючи лише про себе. Натовп перетворився на стихію, яка керувалася лише одним – інстинктом виживання.

Люди хвилями накочували одне на одного, підбивали і накривали з головою. Декілька містян випадково не втримали рівноваги, перечепившись об дрібне каміння, і впали під ноги іншим. На жаль, більше ніхто не міг їм допомогти.

Полум’я, з’ївши трактир і сусідні будівлі, охопило всю вулицю, потім з переможним тріскотом перекинулося на іншу, доки не загарбало собі ледве не четвертину міста. Лише невеличка група людей, яка володіла магією і, найімовірніше, була найманими бойовими магами, що шукали в цих краях заробітку, намагалася до останнього зупинити пожежу, але їхні зусилля були недостатніми для розлюченого звіра.

Зрештою, назавжди знищивши район бідняків і волоцюг, залишивши після себе одне згарище, зруйнувавши кількасот життів і доль, полум’я дивовижним чином ущухло перед центральною площею, не зачепивши там жодної важливої будівлі.