21. Сон четвертий і останній

Вони знову були разом. Таємнича відьма Джуліана й безстрашний лицар Ромуальдо. Хоча ні, тепер вже не героїчний лицар, а звичайний поліцейський водій Роман. І виглядала їхня пара доволі незвично. Рудоволоса жінка вбрана в одяг з далекого середньовіччя повільно прямувала в компанії чоловіка, що натягнув на себе сьогочасні джинси і футболку.

На мить загадкова чарівниця зупинилася і лукаво зиркнувши на свого супутника промовила:

– Пам’ятаєш, я якось обіцяла тобі що ми ще колись зустрінемося? От воно й сталося тепер.

– Що це таке? – здивовано запитав Роман.

– Хто зна, – всміхнулася Джуліана. – Можливо якесь важливе послання вищих сил, може просто провісницький сон, а не виключено що лише нестримна гра твоєї буйної фантазії. Та хіба це так важливо? Головне що ти виконав поставлене тобі завдання.

– Ти це про що? – не зрозумів чоловік.

– А згадай останні події, – запропонувала жінка.

У Романа мимоволі у пам’яті почали спливати кадри всього того що трапилося на лісовій галявині. Коли викрадачі викрили що він ніякий не офісний водій, чоловік почав діяти радше інстинктивно чим усвідомлено. Скориставшись нехитрими прийомами завченими на тренувальній базі свого підрозділу він легко знешкодив одного з бандитів. Інший все ж спромігся вистрілити, та на перешкоді йому стала Лисичка, і куля злочинця лише легко зачепила плече Романа. Дальше в сутичку втрутився відчайдушний чоловік Юлі, котрий відважно кинувся на захист дружини, і з такою силою віддухопелив стрільця-невдаху, що той за лічені хвилини непорушним мертвяком розпластався на землі. Ну й останнім штрихом було те, що до нього підбігла супутниця вчительки. З розкуйовдженим русявим волоссям і заплаканими яскраво-карими очима жінка взялася витирати цівки крові, що текли з його пораненого плеча.

– То ти хочеш сказати, що моє призначення було врятувати Юлю? – запитав Роман виринаючи з океану своїх спогадів.

– Не тільки це, – відповіла йому рудоволоса відьма. – В значній мірі ти допоміг врятувати і її сім’ю, котра була вже на межі розпаду. Їм обом остогидили їхні передбачувані родинні будні, набридли близькі стосунки, що стали такими прісними та нецікавими, достобіса наскучили нескінчені повтори давно заяложених компліментів і люб’язностей. Подружжя хотіло чогось нового, незвіданого раніше екстриму, якоїсь емоційної іскри, котра б струснула їхнє стабільне життя. Вони все це отримали, спробували і наочно переконалися, що варто цінувати те що мають, а не шукати зайвих пригод на свою голову.

– Але в чому тут моя заслуга? – поцікавився чоловік.

– Твоя заслуга в цій ситуаціє невеличка і доволі своєрідна. Ти хоч мимоволі й спокусив Юлю, однак благородно не став більше користатися цим і надокучати їй своєю пристрастю. Це зупинило жінку від подальших необдуманих кроків, не дало їй наробити чергових дурниць та змусило добряче задуматися над своїм недостойним вчинком. Ну а випадок з викраденням прочистив мізки і її чоловікові. Він теж добряче замислився на тим, що ледь не втратив найдорожче в своєму житті. Тепер вони будуть разом все своє подальше майбуття.

Джуліана зупинилася і по вигляду її обличчя Роман здогадався що надійшов час прощатися.

– Почекай, а як же я? – вигукнув він.

– А що ти? – відьма лукаво підморгнула йому. – Тепер в тебе інше призначення, віднайти своє щастя.

– Як це? – не второпав чоловік.

– Пригадай загиблу дружину лицаря Ромуальда, яку ти бачив в своїх сновидіннях, та ту хто кинувся лікувати твою рану на лісовій галявині, зроби співставлення…

– Ти хочеш сказати, що вона моя доля?

– Хто зна, в житті все можливо. Та зараз ти в очах жінки благородний лицар, що врятував її від бандюків, і який все ще надзвичайно потрібен. Дальше все буде залежати тільки від тебе. Вдасться розпалити в душі цієї жінки вогник кохання, знайдеш своє щастя, а як ні то нічим тут вже не зарадиш.

– Ми ще зустрінемося? – сумно запитав Роман.

Джуліана мило всміхнулася, привітно помахала йому рукою на знак прощання і швидко розтанула в непроглядній імлі чоловічого сну.