17

Майже півроку часу промайнули для Романа зовсім непомітно. Зайнятий повсякденними справами він і незчувся як прийшла осінь. За ті місяці, що минули, в житті чоловіка сталися суттєві зміни. Нова робота припала йому до душі, хоча спершу було ох як нелегко. Головна причина складнощів полягала в тому, що водій власне кажучи не надто довго й затримався у патрульній поліції. Невдовзі після підписання контракту доля звела Романа з вельми цікавою і неординарною людиною. Це був той самий чолов’яга, котрий колись всучив йому доленосний рекламний флаєр. Шофер спершу й не пригадав свого колишнього пасажира, а от той відразу ж впізнав водія. Підійшов, привітався, представився. Виявилося, що він один з командирів спецпідрозділу КОРД.

Розмова у них вийшла недовгою, однак серйозною. Поліцейський офіцер не став ходити околяса, а відразу ж запропонував Романові перейти в його загін. Мовляв, ще тоді в маршрутці, він запримітив наскільки шофер вправно керує своїм мікроавтобусом, як прекрасно відчуває автостраду, і наскільки добре має розвинуту реакцію на зміну дорожньої ситуації. Це саме ті професійні якості, які конче необхідні водіям його бойової групи. Роман без вагань дав свою згоду. Звісно, на новому місці роботи, він не став спецпризначенцем. Був лише простим шофером, що займався звичним для себе ділом, кермував різноманітним автотранспортом. Однак підвозячи на тренувальну базу бійців свого загону й сам не міг залишитися осторонь, і так-сяк засвоїв кілька найпростіших прийомів рукопашного бою.

З цими всіма перемінами в житті чоловік все менше й менше згадував про Лисичку. Не те щоб остаточно забув, але й тої гостроти вражень і емоцій, що виникали раніше при одній думці про жінку у нього вже не було. Роман вже навіть якось був вирішив, що можливо, з часом, образ рудоволосої вчительки, взагалі перестане хвилювати й бентежити його. Чоловік глибоко помилявся, і сьогоднішній сон був наочним підтвердження тому. Варто йому було вночі побачити подорож і загибель лицаря Ромуальда і відьми Джуліани, як на ранок він вже не сумнівався в тому що має щось трапитися, і це щось буде нехороше й неодмінно пов’язане з Юлією.

Так воно зрештою й трапилося. Весь день Роман провів мов на голках, хоч наявних причин для неспокою у нього не було. Надвечір, повертаючись з роботи, він почув як його хтось гукнув:

– Пане Роман, зачекайте, будь ласка!

Чоловік оглянувся і за кілька кроків позаду себе побачив молодого хлопця. Високий, цибатий, одягнутий в темно-синю «водолазку» й спортивні кеди, з гутою чорною чуприною на голові і витончених окулярах на носі, він стояв і благально дивився на водія-поліцейського своїми карими очима. Хоча вони раніше ніколи не зустрічалися, та все ж щось в обрисах обличчя цього юнака видалося Романові до болю знайомим.

– Прошу, – здивовано промовив чоловік і зацікавлено поспитався. – Ми хіба знайомі?

– Ні, – коротко відповів парубок і швидко додав. – Але ви знаєте мою маму. Вона зараз в небезпеці і потребує вашої допомоги.

За якихось десять хвилин вони сиділи в затишній кав’ярні, пили каву і ошелешений Роман вражено слухав своєрідну сповідь переляканого співрозмовника. Звали підлітка Віталієм, він був старшим сином Лисички, і саме схожість зі своєю мамою й мимоволі впала у вічі чоловікові. Звернутися до незнайомого поліцейського хлопця змусила велика біда яка трапилася в їхньому домі. Справа в тому, що кілька днів тому рудоволоса вчителька безслідно пропала. Поїхала з подругою на відпочинок в гори і з тих пір про них обидвох ні слуху, ні духу. До місця призначення жінки не доїхали, їхні телефони виключені, додому ні одна з них не повернулися.

Тільки це був лише початок цієї жахливої історії. Продовження полягало в тому, що Віталій добре знав що трапилося з його мамою, бо сам був прямо дотичний до її раптового зникнення. Справа в тому що легковажний хлопчина програв у віртуальному казино величезні суми грошей, котрі легковажно напозичав не лише у знайомих і друзів, але й у сторонніх лихварів. Декотрі з них були пов’язаними з криміналом. Саме ці люди спершу наполегливо вимагали повернення боргу, а коли зрозуміли, що таких коштів у безвідповідального підлітка немає вдалися до більш рішучіших кроків. Вони викрали Юлію і тепер вимагають за неї викуп.

– І чого ж ти хочеш від мене? – запитав очманілий Роман. – Це ж справа поліції. До речі, як ти довідався про моє існування і знайшов мене?

– Це було нескладно, – сумно всміхнувся Віталій – Я все ж таки добре знаюся на комп’ютерах. На всяк випадок перевірив всі телефонні контакти мами за останні півроку. Хотів дізнатися чи бува часом не дзвонив до неї хтось з її викрадачів. Знайшов номер вашого мобільного, а дальше справа техніки. Не буду вдаватися в подробиці, бо це не зовсім законне, та для мене було справжньою вдачею дізнатися, що один з маминих друзів працює в поліції.

– Так чого ти від мене хочеш? – з неприхованою неприємністю чоловік зиркнув на безпринципного хакера. – Я ж тільки звичайний водій.

– Знаю, – промовив Віталій. – Ви нам потрібні для підстраховки. Батько вирішив не звертатися до правоохоронних органів, а заплатити за маму викуп. Відповідну суму грошей він вже зібрав, і за кілька годин їде на обмін. А я подумав, що було б непогано, якби йому склав компанію ще хтось досвідчений, сильний та рішучий. Ви ж не відмовитеся, і заради мами погодитеся на таку ризиковану справу?

У відповідь Роман лише приречено кивнув головою на знак своєї згоди.