7. Сон другий

Лицар вже почав клювати носом, приємно розслабившись від ситної вечері і тепла шинку, коли нарешті з’явилася вона. Жінка увійшла в трактирі не помітно. Невисока на зріст, закутана з голови до ніг в довгий рваний плащ вона неспішно прямувала від вхідних дверей до палаючого вогнища.

Ромуальд спочатку теж не звернув уваги на нову відвідувачку. Хіба мало яка мандрівниця може забрести в цю придорожню корчму. Часи тепер непрості і багато жінок, залишившись без сім’ї і даху над головою, бродять по країні. Але досвідчене око воїна швидко помітило на плащі незнайомки невелику брошку у вигляді трилисника конюшини. Саме таку брошку йому днями і описував сам Магістр Ордена.

Як тільки мандрівниця порівнялася з його столом, чоловік швидко схопив її за руку і одним рухом посадив до себе на коліна. Жінка зойкнула від несподіванки, але вмить заспокоїлася, почувши тихе: «Вітер з півдня сухий і спекотний». Це був пароль, за яким відьма повинна була зрозуміти, що саме він її захисник. Для всіх інших вух Ромуальд голосно промовив:

– Чи не згодиться пані повечеряти з вільним лицарем?

І не чекаючи відповіді незнайомки, прогорланив ще голосніше:

– Хазяїн, вечерю дамі, а мені ще кухоль пива.

Поки несли їжу, і пійло чоловік обвів швидким поглядом шинок. Начебто нічого такого щоб насторожувало не помітив. Переслідування не було, і ніхто ними не цікавився. Справа то тут звична. Лицар-найманець обіймає блудливу дівку. Потім напевно запропонує їй кілька мідяків і поведе або вгору до своєї кімнати, або навіть просто на сіновал.

Господар корчми розуміюче кивнув головою і розплився в усмішці, коли Ромуальд поцікавився, чи є у нього вільні місця для ночівлі. Вільні місця звичайно були, тож лицар спантеличив шинкаря наказом принести туди велику цеберку і наповнити її теплою водою. Срібний кругляк, який блискавично перекочував до кишені господаря, не тільки припинив всякі його запитання і заперечення, а й істотно прискорив виконання лицарського бажання.

Кімнатка, яку запропонував Ромуальд господар шинка, знаходилася під самим дахом будівлі. Лицар уважно оглянув невелике приміщення і залишився задоволений ним. Двері міцні дубові, засуви на них надійні, вікно маленьке, дорослому чоловікові в нього не протиснуться. Можна не побоюватися раптового нападу, а в разі чого тут зручно тримати оборону.

Як тільки вони залишилися одні, незнайомка скинула плащ і важко опустилася на краєчок ліжка. На вигляд жінці було не більше тридцяти. На цілу голову нижча за чоловіка, струнка, з помітними округлостями грудей під пошарпаним сірим платтям вона вразила його своїм мідно-рудим волоссям. На блідому, стомленому обличчі яскравими зірочками сяяли величезні карі очі. Губи були повними, яскраво-рубінового кольору, наче стиглі вишні.

Присівши на іншій половині ліжка лицар запропонував:

– Може познайомимося? Мене звуть Ромуальд. А тебе як?

– Джуліана, – коротко відповіла жінка. – Ти не проти, якщо я трохи усамітнюся щоб переодягнутися і помитися.

Чоловік іронічно хмикнув, але заперечувати не став і мовчки вийшов, залишивши Джуліану одну. У коридорі тинятися йому довелося порівняно недовго. Не минуло й десяти хвилин, як з кімнати почувся пронизливий жіночий вереск. Одним ударом ноги Ромуальд відкрив двері і з мечем наголо увірвався в приміщення. Побачена там картина змусила лицаря весело розреготатися.

Напівгола жінка, вилізши на стілець, голосно лементувала, а по підлозі неспішно повзав великий жирний щур. Звичайне явище в зубожілій придорожньої корчмі, де мало бути повно мишей, тарганів, блощиць і будь-якої іншої мерзенної «нечисті». Чого ж піднімати через це такий галас подумалося чоловікові. Джуліана хоч і жінка, але все ж непроста. Могла б, і впоратися зі своїми страхами.

Закривши двері і прогнавши неприємну тварюку, лицар запропонував:

– Може, я все-таки залишуся тут?

– Добре, – трохи подумавши, відповіла жінка. – Тільки, цур, відвернися.

Поки Джуліана закінчувала вмиватися Ромуальд, стоячи спиною до неї зняв свій плащ, легку кольчугу і камзол. Потім роззувся і відклав убік меч з кинджалом. Це було неправильно, але чоловікові потрібно було хоч трохи відпочити і розслабитися. Тим паче, що він чомусь був твердо переконаний в тому, що саме ця ніч пройде без пригод і побоюватися їм немає чого.

– Можеш вже обернутися, – нарешті почув чоловік.

Повернувшись Ромуальд був дуже здивований побаченим. За той крихітний відрізок часу, що пройшов, Джуліана разюче змінилася. Вода безслідно змила з її обличчя наліт втоми, щічки помітно порожевіли, носик був завзято задертий вгору. Мокре руде волосся водоспадом спадало по вузьких плечах і граціозній спині жінки. Одягнена в темно-зелене плаття нова знайома виглядала просто чудово. Вона немов за помахом чарівної палички дивовижним чином перетворилася з непоказною жебрачки в справжню красуню.

Чаклунка – подумав лицар, несподівано відчуваючи, як починає прокидатися його чоловіче єство. Це сталося вперше з тих пір як убили його дружину. Ромуальдо раптом зрозумів, що Джуліана чомусь стала викликати у нього нездоланне бажання. Дику пристрасть і пекучу жагу, з якими він ледь-ледь зміг впоратися. Жінка немов поширювала навколо себе магічні хвилі спокуси і зваби, неабияк задурманюючи ними свідомості чоловіки.

Раніше такого з ним ніколи не траплялося, і лицар завжди вмів стримувати себе. Тепер же відбувалося щось неймовірне. Кров завирувало в його жилах, дихання стало прискореним, думки сплутались. Щоб не піддасться сповна покликові хтивості, він твердим тоном сказав: