1

Все сталося навдивовижу безглуздо. Юлечка вперше потрапила в таку неприємну халепу і тепер буквально горіла від сорому. Це ж треба було виявитися такою неуважною, щоб загубити свій гаманець. Тепер жінка гарячково порпалася в своїй сумочці з примарною надією знайти його серед численних жіночих дрібничок. І все це під незадоволений гомін пасажирів маршрутки на проїзд, в якій у Юлечці і не знайшлося грошей.

Становище у жінки дійсно виявилося непростим. Вона приїхала в це місто на сесію. Нікого тут не знала. На вулиці вже панували вечірні сутінки. А коштів на те що б дістатися додому у неї не було. Тому Юлечка відчайдушно намагалася знайти хоча б якийсь прийнятний вихід із ситуації, що склалася, заледве стримуючи сльози готові ось-ось бризнути з її очей. Вона напружено намагалася згадати, де могла загубити свій гаманець, хоча чудово розуміла, що це вже нічим не допоможе.

Напевно, вигляд у жінки був настільки нещасний, що водій маршрутки не став чекати закінчення її безуспішних пошуків. Невдоволено хмикнувши, він, рішучим рухом зачинивши двері свого мікроавтобуса та поблажливо буркнув:

– Та сідайте вже. По дорозі знайдете свій гаманець.

Юлечка зніяковіло примостилася біля шофера і продовжила копирсатися в своїй сумочці. Жінці не було шкода того дріб’язку, що вона втратила. Їй просто було соромно за себе. Незручно, що вона вчителька, яка вчить дітей порядку й акуратності, втрапила в ось таку абсурдну історію. Адже начебто ж ніколи не страждала на забудькуватість і неуважність.

Маршрутка розмірено розгойдувалася на вибоїстій дорозі. За її вікнами недовгий осінній вечір впевнено перетворювався в непроглядну ніч. Юлечка, ще трохи подлубавшись в сумочці, залишила свою безплідну спробу знайти гаманець, вирішивши, що вона, напевно, випадково забула його в кав’ярні, коли заскакувала туди перекусити. Змирившись з цією втратою, жінка нишком почала розглядати свого рятівника.

Водій маршрутки виглядав років на сорок. Був це невисокий, кремезний чолов’яга, коротко стрижений, з густими зрослими бровами і широким приплюснутим носом. Не писаний красень звичайно, але доволі симпатичний і привабливий як на її смак. Кермо мікроавтобуса тримав з тією впевненістю, яка виказувала в ньому багаторічний досвід керування автомобілем. Теплі штани і куртка кольору хакі надавали шоферові, як вирішила для себе жінка, дещицю мужності і рішучості.

Юлечка деякий час в збентеженні не знаходила слів для того що б пояснити своє неприглядне становище. Але спіймавши доброзичливий погляд яскраво-карих очей водія, здолала свою нерішучість і стиха мовила:

– Вибачте, але я, здається, загубила свій гаманець.

Шофер іронічно хмикнув, ще раз окинувши жінку своїм іскристим поглядом. Юлечці знову стало соромно за свою неуважність і вона, потупивши очі швидко заторохтіла:

– Ви не думайте… Я заплачу за проїзд… Завтра ж коли буду їхати цим рейсом… А ще краще запишіть номер мого телефону… Будете в нашому місті зателефонуйте…

Водій маршрутки знову іронічно хмикнув, але номер телефону записав. Більш того змовницьки підморгнув жінці після цього немов кажучи, що така дріб’язкова неприємність не варта стількох її хвилювань та переживань. Юлечка віддячила йому своєю найщирішою посмішкою, і залишок дороги вже не мучила себе тим, що трапилося.