Розділ 15. Плата за навчання

ОДИНАДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ

Дарій Аґрант

Сніг ледь чутно хрустів під ногами, а я сильніше закутався у плащ. Стежка все тяглася й тяглася повз густий, порожній ліс, і Ксандра попереду навіть не думала зупинятися. Васса поряд мугикала собі під носа якусь мелодію та, здавалося, взагалі не помічала холоду, що пробирав мене до кісток. 

Ранок почався зовсім не так, як мені подобалося: не з кави та читання трактату Еалара. Мене й Фаїна перед світанком збудив Ірга та наказав явитися на арену бойовиків за п’ять хвилин. А коли ми дісталися туди (зі значним запізненням, що точно не було моєю провиною), виявили, що й решта адептів вже чекають, ледь закутані в плащі поверх нічних сорочок. 

Васса стояла, закутана у картату ковдру поверх надто легкого для такої пори плаща. Я, лише підійшовши, непомітно накинув на неї закляття тепла. 

Ірга та Ксандра мали такий вигляд, наче не спали взагалі: у повному обладунку, зі зброєю на поясі та наплічниками за плечима. 

– Вже майже минули три роки навчання, – сказала Ксандра розважливо, підкидаючи у долоні кинджал. Вона ловила його то за руків’я, то за край леза, і зовсім не дивилася на зброю – натомість обводила поглядом нас, адептів. – І далі навчати вас такою великою групою вже просто немає сенсу. 

Лицарка на мить урвалася – піском та гравієм арени до неї та Ірги повільно крокували ще двоє чоловіків. Я часом бачив їх в академії: вони також навчали адептів. Бойових магів, майбутніх членів таємного клину, шукачів. 

Я насупився, коли двоє чоловіків спинилися поряд з Іргою. Вони озирали нас, адептів третього року, з ледь помітним інтересом, та все ж більше – з невдоволенням. 

Ірга поклав руку на плече своїй доньці, коли та збиралася ще щось додати, а тоді ступив на крок вперед. Він тримав руки зімкнутими за спиною, але навіть так я ледь подавив бажання відступити, коли він пройшов повз мене. 

– Так само немає сенсу вам брехати: більшість з вас нездари, і під моїм наставництвом ви не переживете ще два роки. Тому ректор погодився передати частину адептів іншим наставникам. Зі мною ж залишаться лише… 

Він змовк, і усі, як один, подалися вперед. Васса поряд стояла бліда, як полотно. Я мигцем вловив лице Авелії: губи, стиснуті в нитку й ледь помітні червоні плями на вилицях. 

В мене самого на пальцях крутилося закляття, і тільки воно допомагало тримати на лиці подобу спокою. 

– Лише досить дурні, аби спробувати пройти випробування пана Ірги, – втрутився один з новоприбулих чоловіків. Я нарешті подивився на нього як слід: ледь руде волосся закривало чоло, але дивився він що на Іргу, що на нас, прямо. Чоловік ледь вигнув брову і кинув: – Випробування, до слова, до демона небезпечне, і ректор його не схвалює. Як і інші… методи навчання. 

Скривлені губи чоловіка підказали, що він би радо використав якесь міцніше слово, та присутність адептів його стримала. Другий чоловік поклав рудоволосому на плече долоню – м’яко і, мені видалося, майже ніжно – і схилив голову. 

– Якщо хтось з вас бажає змінити наставника просто зараз, ніхто вас не засудить, – сказав він спокійно і тихо. Втім, усі на арені ловили кожне його слово. Цей чоловік також випромінював якусь ледь помітну небезпеку; він не мав при собі меча, та я чомусь був впевнений, що він йому й не потрібний. – Пан Їден та я готові прийняти стільки адептів, скільки потрібно. 

Втім, адепти лишилися нерухомими. Десь у самому куточку розуму прізвище Їден лоскотало щось у пам’яті – та що саме, пригадати я не міг. 

– А ви?.. – тихо почав Ріс, виступаючи зовсім трохи з рівної шеренги. Ірга здійняв брову, та змовчав – втім, його погляд підказав мені, що навіть секундний сумнів він запам’ятає, і тоді за нього відплатить. 

– Арвен Латіан, – кивнув чоловік. 

Васса поряд кліпнула без будь-якого розуміння, але решта адептів почали шепотітися миттєво: ім’я Аврена Латіана не сходило з хронік вже кілька років. Перший некромант на службі короля, і маг настільки потужний, що йому двічі доводилося відмовлятися від звання придворного чаклуна. 

Ось тільки в хроніку він потрапляв здебільшого через те, що відмовлявся від залицянь багатих і знатних дам – і щось мені підказувало, що рудоволоса причина цих відмов зараз стояла прямо поряд з ним. 

– Ступіть крок вперед ті, хто навіть не спробує пройти випробування, – гучно сказав Ірга. – Краще відсіяти боягузів одразу. 

На мить бажання просто зробити крок вперед підняло голову всередині. Я нарешті пригадав прізвище Їден – переді мною стояв колишній голова столичного загону шукачів. Обоє – гідні вчителі, під наставництвом яких був би радий опинитися кожен. 

За останні три роки не було й дня, коли я не мав би на тілі синців та порізів від занять з Іргою. Тричі під час двобоїв мені ламали кістки, і один з особливо неприємних переломів мені залишив саме вчитель. Він вимагав повної відданості. Він хотів, аби ми днювали й ночували на арені. Він хотів, аби ми думали про бої під час сну. 

Я ледь повернув голову на решту адептів. Якщо хтось ще наважиться ступити вперед, я теж… Та Ріс стояв нерухомо, Авелія навіть не кліпала. Фаїн дивився на Вассу, а погляд Васси ж не відривався від Ірги та Ксандри. Вона не збиралася обирати легкий шлях.