Розділ 9. Перше випробування

Якби ти знала, наскільки нудні обов’язки принца – нізащо б не захотіла бути моєю лицаркою. Втім, це все ще був твій вибір, і я його зневажив. 

Невідправлений лист, шість років тому. 

✴︎✴︎✴︎

Покої Моргани були справді величезними: шість кімнат, не рахуючи вітальні – і я могла вільно обрати собі будь-яку. Та задовольнилася я найменшою, що ділила стіну зі спальнею маркізи. 

Майже всю ніч я не спала. Лежала на незвично широкому, неприємно м’якому ліжку і роздивлялася у світлі місяця перстень. Звісно ж, це було не заручальне кільце – це я пояснила Моргані одразу ж. Та від цього легше не ставало. 

Дорогоцінність лежала у руці важким каменем, і я розривалася між бажанням пожбурити кільце у вікно, аби воно приземлилося десь у море, та невимовною потребою якомога швидше натягти перстень на палець. 

Монарх робив два дари своєму майбутньому лицареві – перстень на знак довіри та меч на знак влади. І те, що зробив Дарій, я розуміла. 

Він хотів, аби я була його лицаркою. Після того як сам роки тому забрав у мене будь-який шанс нею стати. Лист, надісланий мені вісім років тому, постав у пам’яті так чітко, наче я тримала його перед очима. З нього все було цілком зрозуміло. І я таки мала певну гордість.

Я ще раз прокрутила кільце в пальцях, а тоді поклала його у кишеню сорочки – туди, де вже лежала ще одна дрібничка – амулет у формі зірки з розбитим, потрощеним ущент місячним каменем. 

Але..

Я пригадала бальну залу, лицарів, що усі десь поділися та вперто не помічали вільшанку, а тоді й нападника. Що б трапилося, якби я не опинилася поряд?.. Я прикусила губу, але змусила найгіршу, найтемнішу думку піти геть. 

З Ареєм все було б гаразд. Можливо, найманий вбивця – якщо це таки й справді був найманий вбивця – його й поранив би, але принц був досить сильним, аби відбитися. 

У двері – не мої, а загальні двері покоїв маркізи – гучно загрюкали. Я різко сіла у ліжку, востаннє торкаючись кишені з перснем, а тоді кинулася у передпокій. За мить поряд показалася й Моргана – заспана, у смішному чепчику для сну, що тримав у купі її довге, красиво завите ще до балу волосся. 

Я першою підійшла до дверей, зиркнувши на Моргану попереджувально. Якщо вчора діставати кинджал у палаці видавалося нерозумним – то зараз здавалося божевіллям не стискати його. 

Вчора хтось намагався вбити принца. Втім, я підозрювала, якби вбивця цього разу націлився на Моргану, навряд чи б попереджав про свій напад стукотом у двері. 

Варто мені було відчинити замок, як двері розчахнулися самі, ледь не вдаривши мене у лоба. За ними застигла Корделія Клеріл – і я кілька разів кліпнула, оглядаючи її одяг. 

Вбралася розпорядниця відбору цього разу не у сукню – і бачити придворну леді у штанах та каптані, що більше б личили вартовому біля дверей бальної зали, було й справді дивно. 

– Моргано, люба моя! – Корделія Клеріл влетіла у кімнати маркізи та, зовсім не зважаючи на те, що остання все ще стояла у нічній сорочці та чепчику, стиснула її долоні, ніби вони були давніми подругами. 

Я гмикнула – вочевидь, те, що дівчина першою танцювала з принцом, таки вплинуло на ставлення розпорядниці. Звісно – хто б не хотів проявити ласку до своєї майбутньої королеви?

– Пані Клеріл… – пробурмотіла заспано Моргана, а тоді кинула на мене погляд через плече жінки. А я ж тільки тоді помітила, що за розпорядницею на порозі застигли ще троє людей. Дві покоївки та придворна дама, що стискала у руках скриньку. Всі троє переминалися на порозі, але безцеремонно зайти собі, як це зробила розпорядниця, не дозволяли. 

– Ох, які в мене новини! Його високість вирішив, що перше випробування має відбутися швидше! 

Пані Клеріл говорила захоплено – ніби це й справді була гарна новина. Я насупилася. Вочевидь, те, що сталося вчора, таки серйозно вплинуло на охорону Дарія. Ось тільки як саме перенесення випробування мало вплинути на безпеку принца, я поки не розуміла. 

– І на коли ж? 

Моргана обережно вийняла руки з долонь розпорядниці та відступила на кілька кроків, ввічливо підіймаючи брови. 

Корделія Клеріл розпливлася у широкій, майже блаженній посмішці. 

– На сьогодні! Решта дівчат вже збираються, але вас, ваша світлість, я вирішила попередити особисто! 

Тепер насупилася вже Моргана – вона відступила ще на кілька кроків від Корделії, а тоді жестом наказала покоївкам увійти. Придворна дама також перетнула поріг, і, поставивши важку позолочену скриню на туалетний столик, що ледь зарипів від цією вагою, відкинула кришку. 

Я спостерігала за руками жінки уважно. Але все одно не була готова до того, що зі скрині на стіл спробує вистрибнути щось. Це щось було живе, ледь примарне – ілюзія; та воно все одно примусило мене стиснути кинджал на боці сильніше. 

Моргана зацікавлено підступила на кілька кроків. 

– Що це?.. – запитала вона тихо, схиляючись над скринькою. Я підступила всього на крок, але завмерла, впізнавши істоту. Айнґур.  Зі скриньки на столик вистрибнув примарний олень; брунатну лискучу шкуру майже повністю вкривав мох, що шматтям звисав майже до копит тварини.