Епілог

Алісу повернули до тями голоси. Спочатку ледь чутні, приглушені, потім усе голосніші. Щось сказала жінка, потім чоловік, потім знову жінка. Голоси здавалися знайомим, але вона ніяк не могла їх впізнати. Аліса прислухалася, проте не змогла розрізнити слова. Голоси замовкли. Вона нарешті змогла розплющити очі та повільно роздивилася навколо. Лежала на ліжку в Андрієвій кімнаті. Обережно помацала шию. Все ще болить, але вже замотана пов'язкою. До кімнати увійшла Параскева. Побачивши, що Аліса прийшла до тями, присіла біля ліжка та погладила її по голові.

— Доню… Нарешті ти прокинулася! Майже добу проспала! Вже подумала, що…

— Що… Що трапилося? — Алісі важко було говорити через біль у шиї.

— Ой, це краще хай Марко розкаже. Я ж не була тоді з вами…

Параскева вийшла, а через декілька хвилин до кімнати зайшов Марко.

— Алісо, ти як? — він ніжно взяв її за руку.

— Шия болить…

— Тобі пощастило, що живою залишилася. Він тебе укусив так, що ми подумали…

— Розкажи, що там було.

— А що було? Той повелитель Вічності виявився дияволом. У принципі, батько так і здогадувався, тільки не хотів нам говорити передчасно, щоб не налякати. Він почав перетворюватися, тут ти знепритомніла.

— Пам'ятаю… Від смороду… Чи ні…

— Потім він кинувся на тебе й схопив за горло. Ми ледь встигли його відігнати, але ти була вся в крові. Я хотів тебе підлікувати, але ця сволота не дала. Накинулася на Сашка, поранила йому руку. Ми його почали бити, а йому хоч би що. Вимушені були бігти до лісу. Сховалися в тому яру, пощастило, можна сказати. Просиділи там десь пів години. Ну а потім вже ти з'явилася. Дякую, дуже допомогла. Коли добивали диявола, ти раптом знову втратила свідомість. Коли він згорів у полум'ї та повернувся до пекла, ми всі знову перенеслися до будинку культури. Люди прийшли до тями, Валентин встав зі сцени та продовжив співати, наче нічого не сталося. Я повіз тебе додому. Батько залишився з Сашком та Лео, якісь в них там ще є справи.

— А де Галина? Ви її бачили?

— Зникла кудись. Годі її шукати. Вона маріонетка. Така ж, як і Валік, просто більш обізнана. Головне, що знищили головне зло. Більше ніхто не мордуватиме невинних. Вічність виявилася не такою вже й вічною, — Марко посміхнувся.

— Я теж рада. До речі, усі люди в залі нічого не помітили?

— Уяви собі — ні. Що цікаво, час зупинився. Поки ми були в іншому світі, в нашому минуло лише кілька хвилин. Думаю, всім людям підтерли пам'ять. Вони помітили обгорілий слід на стіні. Подумали, що проводка десь задимілася, та й потому. Та то таке. Я дуже радий, що ти жива. Мати все намазала спеціальною маззю та прочитала дієві заклинання. За пару днів заживе.

— Чекай. Ти казав, що ховалися від князя демонів десь пів години?

— Ну так. А що?

— Та, дивно…

Аліса розповіла все про свої пригоди у світі мертвих.

— Виходить, душі померлих врятували тебе та повернули до життя? З такими ранами ти мала б померти.

— Виходить, що так. А твій брат ще й дав мені сил для битви.

— Коли видужаєш, обов'язково всі разом поминемо всіх померлих рідних. Ми маємо про них не забувати.

— Звичайно. Якби не вони…

— Тсс! — Марко легенько притулив палець до її губ.

— Що?

— Маю дещо сказати, — Марко опустив очі та нервово перебирав пальцями. — Алісо, ти… Я…

— Що? Не тягни.

Марко став на коліно.

— Алісо, я кохаю тебе! Одружімося!

Аліса весело засміялася та міцно стисла його руку.

— Звичайно! Дай тільки видужати. Не піду ж я під вінець із пов'язкою на шиї! Ой, а що ж я бабусі скажу? — раптом зніяковіла вона.

— Скажеш, що виходиш заміж за сина бізнесмена. Думаю, вона зрадіє. А більшого їй знати не варто.

— А ти батькам сказав?

— Вони й так усе знають…