Розділ 12. Повелитель Вічності

Аліса застигла на місці від несподіванки. Бос встав із-за столу та підійшов до сина.

— Як це зникла? Коли? І чому він мені не сказав?

— Сказав, що в тебе телефон не відповідає.

— А, розрядився ж. Так, а як Маша зникла? Вона ж ніби до родичів поїхала.

— Та поїхала. Родичі на дачі живуть. Зранку пішла прогулятися через лісок до озера та зникла. Шукали всі сусіди, всіх, кого могли, опитали. Ніхто її не бачив, рибалки на озері теж. Отже, до озера не дійшла. Схоже, зникла десь у лісі.

— У лісі шукали?

— Шукали, навіть з собаками. Ніяких слідів.

Олег Васильович нервово заходив кухнею.

— Щось тут нечисто, — зрештою сказав він. — Взяла інтерв'ю у Валіка та зникла. Здається мені, тут не обійшлося без Галини чи її посіпак. Їм конче треба приховати правду. Саме перед концертом Валіка, виходить. Так, лягайте спати, прокидаємося рано та повертаємося в місто. Концерт на десяту, тож треба прибути раніше. Поговоримо з Валіком, якщо його хазяйки не буде.

— А ви думаєте, він знає про викрадення? — скептично запитала Аліса.

— Якщо й не знає, то хоч дізнаємося, де Галина.

Прокинулися невиспані після тривожних сновидінь. Їхали до міста мовчки. Бос крутив кермо та щось бубнів собі під ніс, а що саме, годі було розібрати. Марко сидів поряд з батьком та задумливо дивився у вікно. Аліса теж мовчала, хоча так кортіло розпитати Марка про зникнення Маші. Їй здавалося, що він сказав не все, щось приховав. А інтуїція її ніколи не підводила…

Прибули на місце хвилин за сорок до концерту. Ажіотажу, як і можна було припустити, не спостерігалося. Діти з батьками звично ішли на гуртки. Ніяких фанатів Валіка чи журналістів видно не було. Лише кілька охоронців у чорній формі біля входу вказували на те, що сьогодні в будинку культури незвичний день. Одного з охоронців Аліса впізнала — то був посіпака Валіка з тих, що погрожували їй у клубі.

Лицарі зібралися у своєму вже рідному підвалі, подалі від цікавих очей та вух. Лео сидів на сцені та куняв. Очевидно, не виспався після звичної суботньої гулянки. Сашко сидів поряд з ним зі змарнілим обличчям, нервово стискав кулаки та зиркав навкруги. Бос та Марко пішли щось з'ясувати до адміністратора. Впевнившись, що Лео дрімає, Аліса підійшла до Сашка й обережно торкнулася його руки.

— Сашку… Є якісь новини? Її знайшли?

Той насупився та замотав головою.

— Вибач…

— Думаю, вже все, — нарешті відповів Сашко, важко видихнувши.

— Чому? — перелякано запитала Аліса.

— А Марко хіба не казав?

— Що саме? Казав, що твоя дівчина зникла біля дачі родичів, ніде не знайшли.

— Значить, не сказав… Пожалів тебе… Знайшли її хрестик у траві. Ланцюжок розірваний…

Аліса опустила голову. Цієї миті до підвалу зайшов бос із сином.

— Всі нагору, до зали, — наказав Олег Васильович. — Треба бути напоготові. Там точно буде Галина як помічниця Валіка. Іще адміністратор сказав, що помічників заявлено декілька.

— Я бачила його охоронця біля входу.

— Охоронці — то інше. Валік приїздить з помічниками. Принаймні, так доповіли адміністрації будинку культури. І це мені не подобається. Раніше в нього була одна Галина. Цілком можливо, це темні. Не виключаю, що верхівка секти.

— А що вони тут забули? — раптом запитав Лео, прокинувшись. — Будуть слухати завивання цього придурка?

— Зараз не до жартів. Недооцінювати сили ворога — страшний гріх мисливця, — дорікнув йому бос. — До речі, приходити на зібрання з перепою — теж.

— Винний, але ви ж пізно попередили, — виправдався Лео. — Вихідні, відпочити хочеться.

— У нас не буває вихідних! — роздратовано випалив Васильович. — Тому, що в нечисті їх теж нема. Виправдовуватися перед монстрами ти не будеш! Вони не чекатимуть, поки ти протверезієш. Так, щось я забалакався з тобою. Всі нагору!

У концертному залі потроху збиралися глядачі. Серед них були й молоді люди, й пенсіонери, і навіть діти з батьками. Аліса впізнала кількох фанаток Валіка, що на минулому концерті стрибали та вищали біля сцени, слухаючи сороміцькі пісеньки кумира. Вони й зараз зайняли місця в першому ряду, захоплено розмовляли та розгорнули плакати на підтримку зірки. На одному з плакатів красувався власноруч намальований портрет Валіка: кривий, недолугий, з яскравими губами, як у жінки, та напис: “Валентин — наша любов!” Аліса ледь стримала сміх від такої творчості.

— Нам треба десь сісти так, щоб нас не одразу помітили, — Лео штовхнув ліктем боса.

— А чого нам ховатися? — посміхнувся той у відповідь. — Ми ж не якісь сцикуни, як Валік. Хай бачать нас. Хай знають, що ми тут. А далі подивимося.

Лицарі зайняли місця збоку, щоб зручніше було вийти до супротивників за потреби. Олег Васильович сів попереду, інші за ним. Аліса сиділа поряд з Марком. Той чи то випадково, чи то навмисне торкнувся її коліна. Аліса інстинктивно смикнулася та обернулася до нього. Марко одразу опустив очі та заходився задумливо крутити на пальці перстень. Намагався не видати хвилювання, хоча це йому погано вдавалося. Лео сидів із напівзаплющеними очима, наче дрімав, проте спостерігав за всім навкруги. Сашко уткнувся поглядом в одну точку. На обличчі застиг біль та пустка. Тепер Алісі стало по-справжньому шкода його дівчини. Яка б Маша не була сварлива та язиката, вона поплатилася ні за що. Лише взяла інтерв'ю в одержимого. Її ще не знайшли, але зірваний хрестик не давав навіть примарних надій, що дівчина ще жива.