Розділ 10. Батьки та діти

Аліса повільно розплющила очі. Світло боляче засліпило, і вона знову замружилася. Довкола панувала тиша. Аліса спробувала знову відкрити очі. Все довкола оповив туман, і вона ледь змогла впізнати кімнату Марка. Аліса лежала на тому ж дивані. Туман з очей трохи спав, і вона обережно озирнулася довкола. Марко сидів за столом та гортав якусь книгу — не ту, з якої читали закляття. Він гортав сторінки, щось шукав і розчаровано зітхав. Тут Марко обернувся до Аліси та зустрівся з нею поглядами.

— Хвала Всевишньому, ти жива! — Марко підбіг до неї та взяв за руку. — Як ти? Все гаразд?

— Так… А що? — Аліса ледь ворушила язиком, як після наркозу.

— Не міг тебе розбудити! Цілу годину, уяви собі. Вже пушинка давно повернулася до твого тіла, а ти не прийшла до тями. Знаєш, як я перелякався? Побіг у вежу за книгами, намагався бодай щось знайти про побічні наслідки. Я ж до батьків не можу звернутися по допомогу. А тут, слава Богу, ти сама прийшла до тями. Як почуваєшся?

— Нормально… Нічого не болить… Трохи паморочиться в голові…

— Чудово. То не страшно. Швидко пройде. В мене теж так було. Говорити можеш?

— Я ж говорю з тобою.

— А, ну так. Вибач, це я вже перехвилювався. Ну, побачила чи почула щось важливе?

Аліса докладно розповіла Маркові про все, що почула від відьми та Валіка. Той слухав мовчки, жодного разу не перебив, лиш змінився на обличчі, видаючи хвилювання та обурення водночас. Коли Аліса закінчила розповідь, Марко скочив зі стільця, склад руки на грудях та почав ходити туди-сюди кімнатою, лаючись:

— Клята сволота! Хоче використати цього придурка Валіка проти нас, щоб не бруднити руки. Цікавий план продумала, стерво! Це ж треба: вигадала, ніби батько хоче йти в політику! Та він на дух не переносить не те що політиків, а взагалі наших чиновників як клас. Яка політика? Яке крісло мера? Яким треба бути ідіотом, щоб у таке повірити?

— Ну те, що Валік ідіот, ми всі вже давно зрозуміли.

— Але я сам не думав, що він аж настільки ідіот. Батько в мери — три хаха! Наче йому і без того проблем не вистачає. Та й немає в батька й близько таких грошей, щоб іти в політику. Ти хоча б приблизно уявляєш, скільки коштує усяка реклама, піар?

— Не уявляю.

— А я знаю. Приблизно, звичайно. Далекий родич мами пару років тому пробував висуватися в мери невеличкого містечка. Та там такі бабки крутяться, що мій батько й за рік не заробить. Скрізь кримінал, скрізь тягнуть своїх кумів-сватів-братів. Так це містечко маленьке, а тепер уяви, що в нашому коїться. І цей дуболом Валік повірив відьмі?

— Як бачиш, повірив. Цікаво, звідки тоді в нього гроші, щоб іти в політику, та ще й платити Галині за “допомогу”?

— Хрін його зна. Валік не такий уже й популярний. Точно не на музиці заробив. У нього були впливові родичі, але теж не багатії. Значить, гроші хтось дав.

— Але навіщо? З нього буде мер, як з кози балерина.

— Ох, Алісо, видно, що ти ще дуже молода, наївна та мало знаєш про реальне життя.

— А ти багато знаєш? Ми ж однолітки.

— Більше. Не ображайся. Все-таки в мене впливовий батько. Доводиться спілкуватися з відомими та багатими людьми. Таких, як Валік, тягнуть у політику, щоб вони просто сиділи у своїх кріслах та робили те, що їм наказують сірі кардинали. Це зазвичай люди, які не хочуть світитися, не хочуть самі бути офіційними особами. Наприклад, кримінальні авторитети. Сидить такий мер типу Валіка, щось говорить, десь виступає, але насправді всі рішення приймає не він. Їх приймають ті, хто дає йому гроші, допомагають просуватися в політиці. Мер виконує, що вони накажуть, а вони з цього отримують грошові потоки та інші плюшки. Валік дуже зручна кандидатура. Сам тупуватий, але пихатий, має добре підвішений язик. До того ж яка не яка, але зірка. Завдяки рекламі та піару можна його популяризувати, за нього проголосують. Тим паче якщо відьма дає Валіку заступництво. Виборці просто подивляться на Валіка та побіжать ставити за нього галочку. А його грошовитим покровителям того й треба. Будуть качати гроші з бюджету, поки Валік красиво розповідатиме про свої дитячі подвиги та виступатиме на благодійних концертах.

— Зрозуміло, але навіщо цькувати Валіка на нас? Та ще й вигадувати, ніби твій батько хоче бути йому конкурентом на виборах?

— А ти не зрозуміла? Відьмі ми, наче колючка в причинному місці. Ми будемо заважати їй працювати, заселяти в людей нечисть. Думаю, вона не тільки з Валіком працює. Сама не хоче бруднитися, а може, просто побоюється нас, тому вирішила пакостити через корисного ідіота. Думає нас залякати та деморалізувати. Не вийде!

— А що Валік зі своїми людьми насправді може нам зробити?

— Та багато чого. Вистежити в темному провулку, наприклад. Розповсюдити плітки про нас.

— О, плітки. Це ж пожива для дівчини Сашка!

— Слушно ти про неї згадала. Вона дня не проживе, щоб на когось не накинутися, бо хтось їй щось розказав. Давно вже казав Сашкові, щоб кидав її, а він уперся і все. Кохання в них, бачите. Це не кохання, а мазохізм.

— Маші я не боюся. Вона лише кричати та махати кулаками вміє. Та й Сашко сам швидко почистить їй пам'ять. Я значно більше боюся тих шибайголів Валіка.