Розділ 6. Таємниця щоденника

Аліса зашипіла від злості. Від неї щось приховують, при чому зухвало та зі знущанням, наче вона маленька дитина, якій не слід знати про дорослі таємниці. Лиш вчора Параскева та Олег Васильович здавалися їй мудрими, турботливими вчителями, що частково замінили батьків, а тепер вона несподівано для себе їх ненавиділа. Що такого було в тому щоденнику покійного Андрія? Чому вони поводяться з сином, наче з бешкетним школярем, який одержав двійку та побив вікна в школі? Він доросла людина та може сам приймати рішення, тим більше в такій невинній справі, як почитати щоденник померлого брата. Яке діло наставникам, що вони читають? Чому вони безцеремонно вриваються в приватне життя, в таємниці? Чи не вони самі заховали той щоденник, не сподіваючись, що його знайдуть? Але що в ньому цінного? Думки роїлися в голові, проганяючи сон. Аліса вже забула, що зовсім нещодавно побачила в кімнаті привида. Зараз тут було порожньо, наче примара Андрія зникла разом з останньою забраною з кімнати річчю. Аліса подивилася на перстень — він мовчав, камінь став тьмяним, не подаючи навіть натяку на спалах. Отже, більше Андрієвих речей у кімнаті не лишилося. Вона зітхнула, відчуваючи зневіру та розчарування в людях, які прагнули навчити її справи всього життя. Вони виявилися нечесними, зухвалими, справжніми диктаторами, що не соромляться знущатися з рідного сина навіть при чужих, аби лише зберегти лиш їм відому таємницю.

Отак обдумуючи нічну пригоду, Аліса й не помітила, як провалилася в сон. Снилася якась маячня, бридка та тривожна. То вона ішла голою землею, а навколо повзали та шипіли змії, то провалювалася в якусь яму з брудом і борсалася в ній, не в змозі вибратися. А потім наснився Андрій. Саме такий, як на фотографії, але пригнічений, зажурений, навіть чимось наляканий. Він стояв посеред засніженого лісу, пильно дивився на неї та мовчав. Вона намагалася підійти до хлопця, але той жестом показав, що не можна. Розвернувся та зник за деревами. Там, де він щойно стояв, лежав щоденник, увесь вимазаний кров'ю та брудом. Аліса потягнулася, щоб його підняти, але блокнотик спалахнув вогнем, боляче обпікши руку…

Прокинулася розбита та виснажена, наче зовсім не спала. Годинник показував майже дев'яту. Отже, Параскева мала рацію, на роботу вона сьогодні не потрапить. Добре, якщо Лео зможе все за неї пояснити. Аліса хотіла його набрати, але передумала: зараз є більш нагальні питання. З новим життям робота якось непомітно перейшла на другий план, бо тепер здавалася вже зовсім рутинною та нудною, потрібною лише для заробляння грошей.

Аліса тихо відчинила двері та обережно визирнула в коридор. З кімнат Марка та його батьків не долинало ні звуку. Аліса прислухалася: в кухні та холі теж панувала тиша, лиш рівно цокав старовинний годинник. Ще сплять? Не схоже — бос хропе, як трактор. Чи пішли кудись? Вона вийшла на кухню. На столі стояв недоїдений сніданок, у мийці лежав брудний посуд. Дивно для Параскеви: як Аліса встигла зауважити з убрання будинку, та завжди любила чистоту та порядок. Отже, швидко поїли та поїхали, бо поспішали. Але куди? Аліса визирнула у вікно. У дворі ні душі, гараж та ворота зачинені. Посмикала ручку вхідних дверей: закрито на замок. Оце так сюрприз! І як тепер їй дістатися додому? Лізти через вікно? А якщо там сигналізація? Зовсім не хотілося зустрітися носом до носа з озброєними до зубів охоронцями та виправдовуватися, що вона не злодійка, а втікачка.

Аліса сіла за стіл та почала доїдати пиріг з яблуками, запиваючи охололим трав'яним чаєм. Здавалося, їй ще ніколи в житті не було так ніяково та тривожно. Це вона у всьому винна! Нащо було кликати Марка, шукати речі Андрія? Це через неї батько познущався з Марка та виставив посміховиськом! Спала б собі та й усе. Ні, треба було підіймати паніку через того привида! Алісі стало ніяково. Сидить у чужому будинку за чужим столом, доїдає чужий сніданок. Треба бодай чимось віддячити. Підвелася та заходилася мити посуд. Час минав непомітно. Аліса жваво перемивала тарілки, наспівуючи улюблені пісні.

Раптом у дворі заревів мотор. Аліса кинулася до вікна. З позашляховика вийшов бос, за ним Параскева. Марка не було видно. Олег Васильович заводив машину в гараж, а Параскева увійшла до будинку.

— Доброго ранку, сонна царівно! Бачу, дарма часу не гаєш, — посміхнулася вона до Аліси.

Та промовчала. Не могла себе змусити розмовляти з господаркою після вчорашнього.

— Ну, ти чого? Образилася?

— Так, — відповіла холодно, навіть несподівано для себе.

— Вибач, що так вийшло. Правда, я не хотіла. Олег повівся занадто різко. Міг би посоромитися перед тобою.

— Що ви приховуєте? Де Марко? — прошипіла Аліса, ледь стримуючи лють.

— Спокійно. Розумію твоє обурення. Але так було потрібно. Потім усе поясню. Марко поїхав по роботі. Він же допомагає батькові зі студією. А тебе відвезу додому, як тільки будеш готова.

— Я вже готова.

Довго їхали мовчки. Параскева лише іноді зітхала. Аліса все хотіла запитати, але не наважувалася. Нарешті Параскева заговорила сама.

— Алісо, зрозумій, це було необхідно. Звичайно, що у твоїх очах Олег повівся з сином зухвало та принизливо. Але не тримай зла, будь ласка. Так вийшло. Головне правило: будь-які загадкові речі треба одразу показувати нам, як тільки знайшли. Я тобі ще цього не казала, а слід було. Олег перелякався. Він же не знав, що то за книжечка. А раптом з вами щось би сталося?

— Це лише щоденник вашого покійного сина!

— Це не просто щоденник. У ньому є деякі цікаві записи.