Розділ 2. Жертва

Жовті очі, що горять, наче ліхтарики. Вертикальні зіниці. Волохате обличчя — видовжене, спотворене, немов людське й звіряче одночасно. Жертва аварії виявилася цілком здоровою. Незнайомець ледь чутно загарчав і підняв голову зі шпал, не відриваючи погляду від Аліси.

Перевертень!

Аліса і сама застигла на місці разом з пасажирами. Лиш за мить отямилася, скинула зі спини рюкзак і почала в ньому ритися. Засада! Вона знову зняла перстень, бо давив — палець напух у спеку. Перевертень тимчасом загарчав голосніше і рвучко стрибнув на ноги. Кров, що вкривала тіло, поступово зникала, немов випаровувалася, лиш на землі лишилися плями. Істота окинула поглядом пасажирів — ті так і стояли нерухомо.

Аліса порпалася в рюкзаку, намагаючись знайти перстень, і втрачала дорогоцінні секунди. Та де ж він? Ох, нарешті — закотився за гаманець. Аліса рвучко наділа перстень на палець і направила на перевертня.

— Геть звідси! — заволала вона, вкладаючи всю силу в бажання прогнати потвору.

Із синього каменя вирвався промінь і освітив перевертня. Той здригнувся, вискалився, але так і лишився стояти на місці. Аліса заволала, знову випустила промінь. Потвора здригнулася, загарчала й зробила крок до дівчини.

В голові Аліси хаотично закрутилися думки. Вона миттю намагалася пригадати все, чого її навчали про перевертнів. Що там казала Параскева? Здається, щось про те, що вони відчувають страх та нерішучість…

Аліса ще раз зібралася з духом і направила промінь на істоту. Цього разу він вийшов зовсім тоненьким та блідим — у неї кінчалися сили, і брак досвіду давався взнаки. Та перевертню немов було байдуже на силу мисливиці. Він зробив кілька рвучких стрибків на задніх лапах і опинився буквально в метрі від дівчини. Пасажири потяга так і лишилися на місцях — Аліса тільки зараз пригадала, що перевертні здатні вводити людей в заціпеніння, і лише наявність магічних здібностей дозволяє протистояти цьому.

— Та як же тебе прогнати, паскуда?! — гаркнула вона й зустрілася поглядом з потворою.

І тут…

Алісині м’язи обм’якли, і вона ледь не впала на землю. Погляд жовтих очей був пильним, спокійним, заворожливим. Вона хотіла відвернутися від них, але якась невідома сила немов забороняла це зробити. Аліса ще раз сіпнула рукою з перснем, але та не слухалася й повисла, немов ватяна.

Смердючий, гнилистий подих перевертня задурманював розум. Аліса востаннє спробувала щось вигукнути, але з горла вирвався лише млявий стогін. Морда перевертня потроху наближалася до її обличчя. Ось уже над вухом чути його важке, із гарчанням, дихання, ось слина крапнула на плече…

Аліса сахнулася лиш тоді, коли перевертень нюхнув її шию й облизав липким язиком. Вона зойкнула, перечепилася в камінь і впала на коліна. Права нога знову заболіла. Перевертень тихо загарчав і нахилився, намагаючись дістатися до шиї, але Аліса рвучко затулилася рюкзаком і голосно зарепетувала:

— Пішов! Геть! Що тобі треба?! Зараз прибудуть мої побратими! Вони тут недалечко! Вони тобі покажуть!

У відповідь перевертень лише щось пробурчав, і в тому бурчанні, як здалося Алісі, почувся презирливий смішок. Він різко сіпнувся веред і замахнувся на Алісу кігтистою лапою, так що вона ледь встигла ухилитися й заволала:

— Геть! Мої побратими вже поряд! Та он вони, з лісу вибігають! Зараз вони тобі…

Перевертень гаркнув і схопив Алісу за передпліччя, міцно вчепившись у футболку кігтями. Вона заверещала, сіпнулася, та марно — хватка потвори була сильною. Пасажири електрички лишилися стояти на місцях. Аліса здивувалася: Параскева колись казала, що перевертні можуть причаровувати, проте щоб настільки сильно і стільки людей одразу…

Перевертень голосно загарчав, смикнув дівчину за руку, і вона ледь не впала. Востаннє зібралася з силами й направила на монстра промінець з персня, проте той виявився тоненьким і слабеньким, немов сонце, що пробивається з-за густих грозових хмар. Істота хижо всміхнулася й вискалила зуби…

І тут з’явився ще один блакитний промінець. Схожий на той, що випускав перстень Аліси, проте яскравіший і товщий, як від прожектора. Він виходив десь із боку лісу, і перевертень, злісно бурчачи, озирнувся, щоб побачити, хто його турбує. Промінець сіпнувся, блимнув по хутру перевертня, і воно задимілося. Той завив і відпустив Алісину руку.

— Гей, ти, пика волохата! — пролунав чоловічий голос. — Що тут забув?! Ану геть! Відпусти дівчину!

Перевертень знову загарчав і кинувся в той бік, звідки бив промінь. Його засліпляло, на тілі утворювалися опіки, але він уже достатньо розлютився, щоб не зважати на це все. Аліса розвернулася, сподіваючись побачити, хто ж їй допомагає, однак незнайомець ховався десь у лісі. Перевертень голосно загарчав — його хутро вже так димілося, аж іскри ішли.

— Я сказав — геть! Ну й упертий попався, паскуда!

Зрештою з-за темної стіни вийшов мисливець — світла фігура, що направляла блакитний промінь на монстра. Чоловік ще раз закричав, і перевертень, що біг до нього, загарчав і завив. Зрештою монстр, завиваючи від обпеченого хутра та шкіри, кинувся геть і зник за деревами.

Сталося щось дивовижне: люди, що стояли навколо місця аварії, почали потроху приходити до тями. Вони здригалися, озиралися та вдивлялися в те місце на рейках, де ще кілька хвилин тому лежала жертва аварії. Аліса теж придивилася: кров почала зникати, швидко випаровуючись, немов нагріта. Машиніст посвітив ліхтарем довкола і здивовано почухав потилицю: