Розділ 12: Парад планет, бійка за кулісами та висока кришталева магія

Якщо ви думаєте, що світ високої моди — це вишукані фушети, тиха класична музика, пафосні аристократи з келихами шампанського та невагомі моделі, які з посмішкою лагідного ангела ширяють по подіуму, то ви, пробачте за відвертість, нічого не тямите у закулісному пеклі. Світ високої моди XXI століття — це не палац культури, це найсправжнісіньке поле бою, де б'ються за кожен сантиметр освітлення, за кожну секунду в ефірі та за кожен шматочок шовку. Причому б'ються з такою жорстокістю, підступністю та макіавеллівською винахідливістю, перед якою похмурі сарацинські змовники чи лицарі Ордену Тамплієрів здалися б блідими, сором'язливими вихованцями церковно-прихідської школи.

За лаштунками грандіозного показу у стародавньому замку Крак де Шевальє панував не просто хаос. Там вирувала найсправжнісінька армагеддонська завірюха, помножена на істерику найвищого ґатунку.

Справа в тому, що показ модного дому «Maison de Vane» відбувався не абиде, а безпосередньо у стародавній фортеці, куди звозили світову еліту, критикинь з Нью-Йорка, мільйонерів із Токіо та найвпливовіших модних оглядачів Парижа. І, природно, це викликало таку дику, отруйну, смертельну заздрість у конкурентів, що закулісся нагадувало табір найманців перед штурмом — з тією лише різницею, що замість бойових сокир і важких мечів тутешній загін диверсантів використовував підпиляні підбори, розлиту чорну фарбу, суперклей у блискавках та гострі кравецькі шпильки, непомітно встромлені у внутрішні шви вечірніх суконь.

Сер Річард, який у тілі тендітної Аліси вишикував асистентів та моделей у залізну фалангу, почувався дивовижно гармонійно. Всі ці підлі капості фешн-індустрії були йому чудово знайомі: у XII столітті перед дуеллю чи турніром вороги точно так само підрізали попруги на сідлах, отруювали воду в криницях або змащували рукоятки мечів свинячим жиром.

Тому, коли за двадцять хвилин до початку виходу головної колекції «Сталь та Шовк» у гримерці згасло світло, а з кутка пролунав соковитий жіночий вереск, Річард навіть оком не здригнувся.

— Саботаж! — забасив він на всю майстерню дівочим, але загрозливо-глибоким голосом Аліси. — Зачинити всі двері! Нікого не випускати! Антуане... тобто, Марто, ввімкнути резервний ліхтар!

Виявилося, що асистентка конкуруючого італійського дому «Palazzo di Stiletto», яка прослизнула під виглядом офіціантки з підносом мінеральної води, тільки-но спробувала непомітно підрізати блискавку на головній сукні з металевим корсетом. Проте Річард, завдяки своїм лицарським рефлексам і звичці контролювати периметр, зреагував блискавично: він просто перехопив її зап'ястя з малим скальпелем у повітрі і так викрутив суглоб, що бідна дівчина впустила інструмент і жалісно заскавучала.

— Ти куди тичеш своє залізо, підла гієна?! — просичав Річард їй у самісіньке вухо. — Ти знаєш, що за псування військового спорядження перед боєм у нас відрубували праву руку по лікоть?!

— Я... я просто хотіла поправити нитку! — заверещала італійка, бліднучи від жаху перед лютим, вогненним поглядом Аліси.

— Поправити нитку ножем?! — вигукнув Річард і з силою виштовхав диверсантку за двері прямо в обійми двох важких охоронців. — Викиньте цю шпигунку за межі замку! І перевірте всі сукні на наявність отрути чи шпильок!

За п'ять хвилин до виходу сталася нова халепа. Головна модель колекції, висока платинова білявка на ім'я Стелла, раптом виявила, що її розкішні шовкові туфлі на п'ятнадцятисантиметрових підборах хтось зсередини рясно змастив рідким силіконовим клеєм.

— Я не можу це вдягти! — істерично закричала Стелла, розмазуючи сльози по бездоганному макіяжу. — Мої ноги приклеяться! Це катастрофа! Я не вийду на подіум!

Річард підійшов до туфель, підозріло обмацав липку масу, хмикнув із глибинним зневаженням до тутешніх «богатирів» і дістав із кишені той самий ніж для паперу.

— Нічого не приклеїться, якщо мати міцний дух і загартовану стопу! — відрубав він. — А ну скинь ці безглузді дерев'янки!

Він одним рухом зрізав силіконові підкладки, взяв сухий рушник, жорстко протер внутрішність взуття і заповзято приказав:

— Взувайся! На полі бою воїн не скаржиться на незручні чоботи! Якщо підбор зламається — іди на пальцях! Постава має бути такою, ніби ти несеш прапор королівства! Зрозуміла?!

Стелла, яка від такого армійського вишколу й розлогого баритона Аліси  який іноді переходив на мишачй писк,що само по собі створювало когнітивний дисонанс у людей, остаточно втратила здатність чинити опір, слухняно запхала ноги в туфлі, вирівняла спину, мов залізна струна, і закрокувала до виходу так суворо й величаво, ніби йшла не на дефіле, а на завоювання Акре.

І ось світла софітів спалахнули над древніми кам'яними стінами замку Крак де Шевальє.

Це був не просто показ — це був справжній естетичний вибух, шок, колосальний тріумф. Коли моделі у важких оксамитових плащах, заковані в карбовану шкіру та точений метал, вийшли під грізну, величну оркестрову музику на кам'яну арену дворика, публіка затамувала подих. Потім залом прокотилася хвиля захопленого шепоту, яка за декілька секунд переросла в божевільні, овації. Світові критики схвально хитали головами, фотографи без зупинки засліплювали простір тисячами спалахів, а Елеонора Вейн столя в ложі для VIP-гостей із посмішкою першого імператора, який щойно підкорив нову провінцію.

Але Річарду було абсолютно байдуже до аплодисментів, критиків та аристократів із шампанським.