Розділ 9. Перешкоди на шляху до замку:  ХІІ століття. «Швейна рота сера Річарда»

Якщо хтось вам коли-небудь скаже, що потрапити з XXI століття у XII — це захоплива романтична пригода, сповнена шляхетних лицарів, величних замків та естетики середньовічного романтизму, сміливо плюньте цій людині в очі. А краще — змусьте її провести бодай сорок вісім годин у тілі кремезного, оброслого шерстю та вбраного в немиту кольчугу хрестоносця, який до того ж катастрофічно не уявляє, що таке туалетний папір, дезодорант і елементарні уявлення про анатомію.

Аліса почувалася так, ніби її засудили до довічного ув'язнення в тісному, залізному, іржавому сейфі, який хтось додатково змастив ізсередини прохололим баранячим жиром.

Тіло сера Річарда, звісно, володіло вражаючими габаритами та силою, якою можна було б розвертати вантажівки. Але господинею цього велетенського м'язового каркасу була Аліса — дівчина, чий найбільший фізичний подвиг у минулому житті полягав у тому, щоб дотягнути від машини до ліфта три паперові пакети з елітним шовком та пачкою мигдалевого молока. Тепер же будь-який рух вимагав від неї зусиль цілої будівельної бригади. Навіть звичайний поворот голови супроводжувався похмурим брязканням металлу, а власні ноги в залізних гревісах здавалися двома важкими бетонними стовпами, які хтось приварив до таза.

— О Господи, — бідкалася Аліса, подумки ридаючи над долею своєї зіпсованої манікюрної спадщини. — За що мене так покарано? Чому саме хрестоносець? Чому не якась маркіза в корсеті? Хоча ні, у корсеті теж важко дихати... Але ж тут навіть немає мила! Вони миються водою з річки! Вони змащують волосся жиром, щоб воно не пріло під шоломом! О Свята Мадонна, якщо я виберуся звідси живою, я відкрию мережу найжорстокіших у світі спа-салонів і буду примусово мити всіх лицарів планети!

Проте особисті гігієнічні страждання були лише верхівкою цього середньовічного айсберга. Набагато гіршим виявився сам факт перебування у військовому таборі.

За останні кілька днів Аліса зрозуміла про хрестові походи абсолютно все, і ця правда була жахливою. По-перше, хрестоносці не пахли трояндами та перемогою. Вони пахли мокрими собаками, кислим елем, димом і вчорашнім тушкованим м'ясом. По-друге, вони зовсім не вміли організовувати логістику. Це було не військо, а якийсь хаотичний ярмарок зброї, де кожен вважав за обов'язок горланити пісні, пити з ранку до ночі й бити своїх слуг за найменшу провину.

І ось у цей хаос Аліса вирішила внести те, чим володіла в досконалості: високий дизайн, строгу функціональність та авангардну тактичну естетику.

Наступні два тижні перетворилися на справжнє божевілля.

Аліса перетворила військовий табір хрестоносців на величезний швейний цех під відкритим небом. Поміж наметів, де раніше чистили мечі та розпивали сумнівного походження хмільні відвари, тепер розгорталися сувої грубого полотна, кипіли казани зі смолою та росли гори волокнистого льону.

Бойові лицарі, які раніше вміли лише тримати сокири, рубати ворожих вершників та голосно лаятися, під суворим, нещадним наглядом «сера Річарда» вчилися просочувати тканини смолою, кроїти маскувальні сітки та рівно нарізати смуги полотна.

— Не згинати край! Я кому сказаааа…ла…в, робіть рівний оверлок кістяною голкою! — ревала Аліса, намагаючись вкласти в грудну клітку Річарда якомога більше загрозливих басових ноток.

Вона стояла над кремезним, покритим шрамами бароном де Гієм, який тремтячими від жаху товстими пальцями намагався засилити грубу нитку в вушко загостреної кістки.

— Якщо твій маскувальний плащ розійдеться по шву під час нічного маршу, — продовжувала верещати Аліса, карбуючи кожне слово і загрозливо нависаючи над бідним воїном, — я особисто змушу тебе перешивати весь намет! А потім ти будеш прасувати мені всі накидки до самого Єрусалима!

— Але ж, сьєр Річард... — заїкався суворий, загартований у десятках кривавих битв воїн, витираючи піт з чола брудною рукавицею. — Я вбив п'ятдесят ворогів під Аскалоном! Я один розігнав загін сарацинів!

— А з кривим швом ти не вб'єш жодного, бо зачепишся за перший-ліпший кущ і впадеш обличчям у багно! — безапеляційно відрізала Аліса, сплеснувши важкими залізними рукавицями. — Крій має бути функціональним! Силует — струнким, але вільним для маневру! Працюй, я сказала! Ось мені підказує, що без якісної швачки жоден завойовник далі першого форпосту не дійде!

Поруч стояв Антуан — молодий оруженосець Річарда, який за останні дні пережив кілька глибоких світоглядних криз і тепер перебував у стані хронічного ошелешення. Він спостерігав за тим, як його пан, який ще тиждень тому міг зарізати вепра одним кинджалом і не знав різниці між шовком і полотном, тепер фахово оцінює щільність тканини та вимагає від баронів симетрії у викрійках.

— Сьєр Гілель, — тихо шепнув Антуан сивочолому лицарю, який неподалік зі сльозами на очах намагався зшити дві волохаті шкіри. — Мені здається, нашого пана вжалила якась бісівська муха. Вчора він змусив мене три години вибивати килим біля намету, а сьогодні зранку заявив, що моє сукно має «неправильний холодний відтінок» і не пасує до мого кольору очей...

— Мовчи, хлопець, — похмуро відповів сьєр Гілель, озираючись довкола. — Дякуй Богові, що він примушує нас шити, а не змушує вдягати оці вузькі штани без панчіх. Ти бачив, що він зробив із накидкою графа Блуаського?  Він відрізав від неї подол і сказав, що це «занадто обтяжує талію і робить його схожим на тучну бабу»! Сьєр Річард став або великим святим, або найнебезпечнішим божевільним у всьому хрестоносному війську.