Розділ 8. Хроніки Залізного Тендітника: Побутово-модна реконкіста хрестоносця

Тим часом у XXI столітті сер Річард вирішував проблему підкорення моди  і сучасного побуту — з притаманною хрестоносцю безжальністю, щирим подивом та залізною дисципліною. Його життя у тілі тендітної дівчини-дизайнера Аліси було сповнене щоденних побутових битв, де підступними ворогами виступали побутова техніка, супермаркети та незрозумілі санітарні прилади.

Вечір перед першою великою битвою з побутом починався невблаганно й похмуро. Повернувшись до квартири Аліси, сер Річард почувався так, ніби щойно пережив затяжне виснажливе облогу фортеці, де замість катапульт і таранів його катували безкінечними діловими розмовами.

Першим ділом лицар вирішив поповнити сили, адже воїн без поживи — лише тінь на полі бою. Він ступив на територію кухні з твердим наміром знайти бодай шматок в’яленого м'яса або суху черству хлібину. Проте білосніжна, вкрита глянцем кімната приховувала свої запаси краще за королівську скарбницю. Натрапивши у величезній шафі з холодом (яку він із підозрою оминав) лише на пару баночок знежиреного йогурту та листя салату, Річард важко зітхнув. Ця тендітна діва Аліса катувала себе голодом із власної волі! Знайшовши на столі якісь сухі зернові хлібці, хрестоносець зжував їх із виразом глибокої мученицької покірності, запивши звичайною водою з-під крана.

Вийшовши до вітальні, він натрапив на нове лихо. На стіні висіла величезна, вугільно-чорна плита. Річард припустив, що це магічне дзеркало для спостереження за ворожими таборами. Побачивши на столі невеликий довгастий брусок із пухирцями, він обережно взяв його у руки і випадково затиснув одну з клавіш.

Чорне дзеркало на стіні миттєво спалахнуло яскравим світлом, і звідти на повну гучність прогримів голосистий жіночий спів у супроводі барабанів.

— Чорнокнижництво! — гаркнув Річард, відсахнувшись на крок і вихопивши з-за пояса декоративну металеву лінійку, яку прихопив із передпокою.

Він спробував заспокоїти «духа в склі», тицяючи в брусок усім підряд, але від цього картинка лише змінювалася: то показували дивних людей у яскравих шатах, то велетенських звірів, то криваві битви. Телевізор ревів, миготів і явно намагався заволодіти духом хрестоносця. Зрозумівши, що силою цю магію не зламати, Річард діяв рішуче: він просто смикнув товстий чорний шнур який об’єднував скло зі стіною.  Штепсель вислизнув з розетки і скло згасло. Лицар витер піт із чола: «Ще одна перемога над темними силами».

Але відпочити йому не дали. З кишені брюк раптово пролунало жалібне, ритмічне пікання. Це був той самий плаский прямокутник — «мобільник»як його усі тут називали. Екран плоского гаджета миготів червоним символом порожньої батарейки і видавав істеричні звуки, наче поранений вгодований сокіл.

— Що тобі треба, пекельне створення?! — Річард носився по кімнаті, тримаючи телефон на витягнутій руці, як палаючий смолоскип. Він трусив його, намагався подути, навіть притуляв до вуха, очікуючи почути голос голодного демона. Пристрій пищав дедалі слабше, згасаючи на очах.

Річард уже збирався поховати чаклунський атрибут під подушкою, коли його погляд упав на письмовий стіл. Там стояв розкритий ноутбук, до якого від стіни тягнувся гнучкий чорний шнур. Поряд на столі лежав ще один такий самий шнур, що закінчувався невеликою вилкою та штекером. Лицар зупинився. Його осінило залізне логічне осяяння: ця шайтан-машина просто виснажена і просить її погодувати!

З точністю ювеліра і обережністю сапера, боячись, що пристрій вибухне у його руках від неправильної «їжі», Річард дивом зумів вставити потрібний кінчик шнура у маленький роз'єм телефону, а інший кінець запхав у розетку. Дзеркальце радо вібрувало і висвітило зелену блискавку.

— Ха! Я приборкав твій голод, малий біс, — гордо пробурчав хрестоносець.

Виснажений духовними й побутовими битвами, Річард рухнув на диван прямо в одязі, не роззуваючись і не знімаючи ділового піджака Аліси. Заснув він миттєво — суворим, важким сном воїна після тривалого переходу.

Перший ранок Річарда у квартирі Аліси трохи не закінчився викликом саперів. Коли лицар увійшов до білосніжної кімнати з кахлем, він щиро подумав, що потрапив у святилище якоїсь незнайомої, надзвичайно заможної магічної секти. Всі ці дзеркала, хромовані труби та білосніжний фаянс викликали побожний трепет навпіл із підозрою. Натиснувши на важіль унітазу і почувши раптовий, гучний шум вируючої води, Річард миттєво зреагував на загрозу. Він вихопив з кабінету Аліси важкий декоративний ніж для паперу і прийняв бойову стійку, чекаючи на негайний напад водяного демона з фаянсової безодні. Зачекавши кілька хвилин і переконавшись, що потвора обмежилася лише гучним шипінням і відступила назад у труби, хрестоносець полегшено зітхнув — першу атаку було відбито.

Проте справжнє випробування духовного гарту чекало попереду. Регулювання гарячої та холодної води в душі перетворилося на жорстокий герць.

— Ця чаклунська труба намагається або зварити мене у кип'ятку, як грішника в пеклі, або заморозити насмерть! — ричав Річард, вискакуючи з скляної кабіни у мильній піні та із затятим виразом обличчя.

Втім, зрозумівши принцип дії пахучого шампуню, який він спочатку ледь не з'їв, прийнявши за солодкий парфумований соус, хрестоносець оцінив благодать сучасного догляду: «О, якби мої лицарі мали такий відвар для волосся, ми б завоювали Єрусалим за два дні лише силою блиску наших локонів!»

Утро почалося  ще й з холодного усвідомлення. Прокинувшись і глянувши у дзеркало, Річард зрозумів, що вчорашній одяг пом'явся і виглядав так, ніби в ньому спала зграя безпритульних собак. Щоб ніхто в офісі «Maison de Vane» не задозрив, що з Алісою щось не так, йому терміново потрібно було переодягнутися в щось нове й охайне.