Розділ 5: Дизайн обладунків та середньовічний шов

Аліса прокинулася від того, що хтось обережно, але неймовірно наполегливо тріпав її за кремезне, важке плече.

Вона повільно розплющила очі. Стеля з темно-сірого військового полотна, на якій сиділо кілька огрядних мух, нудотний запах кінського гнову й пересмаженого баранчика, збройносець Антуан із блідим, переляканим обличчям — усе це нікуди не зникло. Це був не просто кошмарний сон після перебору з екзотичними коктейлями. Це була її нова, абсолютно нестерпна реальність.

— Мій лорде... ви знову знепритомніли, — гарячково прошепотів Антуан, переминаючись із ноги на ногу. — Але вам справді вже треба ставати! Граф Тріполі особисто збирає всіх васалів під головним стягом! Якщо ви негайно не з'явитеся, вас визнають ганебним боягузом, а пан граф відбере ваші родові землі в Нормандії!

«Землі в Нормандії? Які землі?! У мене в Києві навіть однокімнатна в смарт-квартира була в оренду на Позняках!» — панічно промайнуло в голові Аліси.

Але слова «визнають боягузом» та цілком реальна перспектива бути вигнаною босою у розпечену арабську пустелю швидко привели її до тями.

— Добре, добре, підводь мене... — грудно буркнула вона, намагаючись підвестися з сінника.

Тіло сьєра Річарда послухалося, але рухалося з елегантністю й грацією важкого гусеничного екскаватора. Аліса все життя звикла до легкості свого тендітного п'ятдесятикілограмового тіла, а тут кожен рух, кожен поворот шиї вимагав неймовірних м'язових зусиль.

— Одягайте мене... чи як це у вас тут робиться, — важко зітхнула вона, витираючи колючу бороду.

Антуан підбіг до скрині й з гордістю витягнув піддоспешник — товсту, засмальцьовану, стьогану куртку із цупкого сірого льону, набиту кінським волосом та сухою соломою для амортизації ударів.

— Стій! — з переляком вигукнула Аліса, роздивляючись це «диво середньовічної текстильної промисловості».

Її внутрішній дипломований дизайнер та SMM-стиліст спалахнув професійним обуренням раніше, ніж вона встигла себе контролювати:

— Що це за жах?! Воно ж брудне, мов ганчірка з автомийки! І подивіться на ці шви! Хто це шив, сліпий кролик під галюциногенами?! Шви криві, строчки косі, а пройма викривлена так, що вона ж б'є й натирає під пахвами при кожному помаху руки! Людина, яка це конструювала, взагалі чула щось про анатомію?!

Антуан застиг із курткою в руках, відкрито й безпорадно витріщившись на свого пана.

— Але, сьєр Річард... це ж ваша улюблений гамбезон! — задеренчав хлопчина. — Ви самі минулого тижня казали, що вона чудово вбирає піт і бруд, а кров ворогів на ній майже непримітна...

— Я таке казала?! Тобто... казав?! — Аліса гидливо скривилася. — Жодної естетики! Суцільний антисанітарний колапс! А це що за зашморг?!

Вона обурено вказала на важкий суконний плащ хрестоносця — бруднувато-білий, із косо й абияк пришитим червоним хрестом на лівому плечі.

— Хрест вишитий криво! — Аліса схопила плащ і мозолястими пальцями лицаря оцінила якість та щільність нитки. — Жорстка, колюча шерсть, деформація тканини по косій лінії... Ви хоч знаєте, що таке пропорції та золотий перетин?! Цей кривий хрест візуально робить плечі вужчими, а стегна — розпливчастими й ширшими! Ви в цьому виглядаєте не як грізні воїни Господні, а як безформні мішки з картоплею!

— Мій лорде... — Антуан від розпуки й дива вже майже плакав, стискаючи гамбезон. — Сарацини за дві милі від нашого табору, загін уже сідлає коней, а ви караєте мене за пропорції хреста та ширину стегон...

— Мовчи і негайно дай мені голку й нитку! — суворо наказала Аліса.

Низький, металевий бас Річарда пролунав так переконливо й владно, що хлопчина миттю кинувся шукати в дерев'яній скрині похідний швейний набір — грубі жили та залізні голки, які зазвичай використовували для зашивання суднових вітрил, кінської збруї та рваних ран.

За наступні п'ятнадцять хвилин Аліса зробила неможливе.

Володіючи величезними, мозолястими, звиклими тримати меч пальцями лицаря, вона з неймовірною точністю та витонченістю перешила пройми гамбезона, прибрала зайву тканину на талії та рівно переколола червоний хрест на плащі за допомогою тонких кістяних шпильок, утворивши ідеально рівні складки.

— Ось! — вона гордо накинула оновлений плащ на плечі і підійшла до полірованого бронзового умбона на щиті. — Тепер це нарешті схоже на графічний силует перевернутого трикутника! Шляхетно, маскулінно, геометрично довершено.

Антуан дивився на свого пана з непередаваною сумішшю остраху, ошелешеності та щирого захоплення. Плащ і справді сидів на кремезній фігурі Річарда так, ніби його пошив найкращий придворний кравець короля Франції.

— А тепер... — Аліса важко зітхнула, з огидою дивлячись на 30-кілограмову, просмальцьовану кольчугу. — Вдягай на мене це залізо. Будемо робити вигляд, що ми дуже суворі й небезпечні.

Вийшовши з намету на сліпуче сонце, Аліса ледь не знепритомніла знову. Навколо вирував величезний, хаотичний військовий табір: тисячі лицарів, зброєносців, пекельна курява, іржання сотень бойових коней, тріпотіння прапорів. Але замість того, щоб лякатися, її професійне око окоренно ввімкнулося й почало гарячково сканувати натовп.

«Боже мій... який жахливий, незграбний крій у того барона! А у того лицаря ліворуч шолом взагалі не підходить під квадратну форму обличчя! Вони ж спотворюють свій екстер'єр! Цій армії терміново потрібен іміджмейкер і стиліст!» — промайнуло в її голові.