ХV. Зоря

— Вже сутеніє княже Барка,
Оплот десятий через день.
Хоча зима, а стало парко,
Пустеля ця не для людей.

— Ти вєдаєць, штосць так нє добра,
Мнє гетим вєчарам души.
І плакаць хочаце за обрій,
Як биццам родниє сишлі.

— Таке буває командире.
Не підпускайте дум тяжких.
Хотів би з сірими я миру,
Та доля стала битв лихих.

Але побачите — все буде,
І Пласт відродиться й Бялуна.
Я вірю — сірі також люди,
Ще буде мир, вказали руни.

У нас в селі бував віщун —
Пророкував щасливу долю.
На місці мертвих, сірих дюн,
Постане сад, відчують волю.

Паде проклятий Моноліт,
І дощ відмиє їх від сажі.
У мирі будем сотні літ,
Забудуть діти, лиха наші.

— Што будзє з Сірозєм'ям мір,
Нє сумняваюся у гетим.
Я думаю пра "сребних лір",
Як Меріяна там і брати?

— Вам ця ерлейнка довподоби?
Ми знали всі, що це є так.
Авжеж, красна вона на вроду,
В таку, вкохався б певне, всяк.

— Усьо, скончилася размова,
Падумаць нам пра інши час.
Да бою армія гатова?
Паспаць пара. "Адбой" наказ.

....

— Михайло, ми вже близ Оплоту,
Прикриє наступ заметіль.
Частина військ піде до гроту,
Печерами проникнуть в стрій.

— Чекайте Якоб, чую голос.
Це Нікола — наш бувший маг.
"Коваль Михайло, радий знову,
Відчути поблизу всіх вас.

Немає часу пояснити,
Лиш знайте — я не зрадив Пласт.
Не вздумайте у грот ходити,
Владика завалив той лаз.

Відбув назад до Моноліту.
Намісником тут зрадник Ігор.
Щодня чекає щоб вас стріти,
Чаклує з сірими він "Вихор".

Під брамами прорив пастки,
В надії вас у них зловити.
Війська всі здути в ті піски,
І потім всіх у них добити.

Хай маги мчать до Океану —
І знищать дамбу для Безодні.
Коли вода прийде я стану,
На Сірозем'я слать "Наводню"".

— Король Михайло, що він каже?!
"Наводня" — магія Богів.
Від неї він "кісьми поляже",
Це вірна смерть. Чи він здурів?!

"Мудрійший Якоб? Вам пошана.
У схолі, вчили ми про вас.
З повагою, та шансів мало,
На перемогу тут для вас.

Щодо "Наводні", добре знаю,
Та у нас вихід лиш такий.
Вже час. Затоплення чекаю.
Для мене завжди Пласт святий".

— Він перервав зв'язок. Ну друже?
Чи рушиш з магами в похід?
Із чародіїв ти найдужчий,
А камінь там, міцний мов світ.

— Михайло, дамбу я зламаю,
Але ж, що вздумав юний маг.
Йому померти дозволяю,
Ким буду у своїх очах?

— Ти світу сторож, чи не знати,
Що більше виходу немає.
Ніколу будем звеличати,
Його весь Пласт запам'ятає.

Цей вибір він зробив для себе,
І певне, мав би інший шлях.
Та вірність — відданих потреба,
Є доля Пласту, інше прах.

— Жорстока мудрість королівська,
Але на те ви і король —
Не щит, а меч поперед війська.
Володар душ, володар доль.

— Ти правий Якобе, не легко,
На гибель юних прирікати.
Але життя всі наші меркнуть,
Як за людей в тилу згадати.

Одначе, поспішіть до дамби,
Немає часу нам вагатись.
Не можемо цей бій програти,
Потрібно в Моноліт прорватись.