Лицарі Пласту

ХІІ. Вічність

 

Містечка, селища і села,
Проходив Якоб на шляху.
Дорога хмура, невесела,
Лиш бачив розповідь лиху.

Перед очима поставали,
Видіння, образи і сни.
А думи відповідь шукали:
"Як Пласт привести до весни?"

А Схід ставав, все ближче й ближче,
Безодня скоро, і оплоти.
Безодня — всього світу днище,
Межа безбожності й гидоти.

...

— Михайло, бачу я село,
Он там, за озером видніє.
Неначе снігом замело,
Хатами з каменю біліє.

— І я вже бачу. Дивина.
У нас хати вапном покриті.
А тут, мов кам'яна стіна,
Ще й зверху сіном не накриті.

Чи є цілителі в селі? 
Потрібна ваша допомога.
Оплот вже сірі зайняли,
Їх побороти нам незмога.

Чи є тут хлопці і діди,
Жінки, що в бій піти готові?
Гонитві замели сліди,
Та повернуться вони знову.

Киртан нас зрадив — ми самі,
Лиш взмозі землю боронити.
Не дайте попелу зимі,
Наш Пласт, підступно підкорити.

Хто в рекрути піде? Чи ви,
Готові, в рабстві, погибати?
Відважні дочки і сини,
Чи віддасте їм рідну мати?

І все село, хто міг ходить,
Хто міг в долонях спис тримати.
Палає силою — горить!
Готове ворога прогнати.

Близ храму там дрімав мудрець,
Крізь дрімоту ці речі слухав.
"І правда, це ще не кінець,
Це той герой, зі снів, від духів".

— Чи не Михайло? Світлий вождь.
Той що коваль, героєм стане.
Чиє ім'я на сотнях площ,
Звучатиме, мов гімн-осанна.

— Це я, і справді. А хто ви?
Дивинні речі чую, справді.
Мене здійняли догори,
Щось бачите, чи в слові вправні?

— Я Якоб — цього світу сторож,
І жив віками в Синім лісі.
Мені вказали, що ти створиш.
Весь Пласт з тобою, тож не бійся.

На допомогу я прийшов,
Шукав тебе між східняками.
І от! Героя віднайшов,
Тепер пліч-о-пліч буду з вами.

Коваль з пророцтва, рятівник,
Запам'ятає тебе Вічність.
В той день, як Божий промінь зник,
Тоді проявиш свою вірність.

Багато слів — вже йти пора.
І села, і міста зібрати.
Старі лишіться й дітвора,
Ваш шлях — з колін цей край підняти.

...

Лишивши "мудрість і майбутнє",
На відбудову із руїн.
Пішли в похід. Ерлейнські ж лютні,
Були мов ключ, від кожних стін.

Пів Пласту обійшли, хоч час,
Спливав безжалісно і дико.
Чутки доходили щораз,
Коли оплот займав Владика.

Не всі втекли — були й такі,
Хто до останнього боровся.
Оплоти ті були тривкі,
Та в кожнім зрадник свій знайшовся.

Коли останній з них упав,
Киртан інтриги сполонили.
Тоді, відплати час настав —
Зібрав Герой достатні сили.



#5535 в Фентезі
#4267 в Різне
#1129 в Поезія

У тексті є: магія, лицарі, війни рас

Відредаговано: 17.02.2023

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше