Х. Світанок

— Як можна?! Нікола нас зрадив.
Киртанські маги всі такі!
Чому, як Ігор нас не стратив?
Ми ж після бою всі слабкі.

— Не гнівайтеся пані Дана.
Хоч ми з Киртану, й маги теж.
Та ця земля для нас кохана,
Не зрадники — ми знаєм меж.

Пан Нікола до Пласту вірний,
Якщо утік, то є причини.
Хоч молодий а мудрий, сильний,
Він приклад справжньої людини.

— Закрили тему. Втік то втік,
Ще маєм магів ми достатньо.
Проблем ще вистачить на вік,
І він — далеко не остання.

— Михайло слушно все сказав,
Немає часу нам тужити.
Цей темний час для нас настав,
Куди ми будемо блудити?

— За темним часом йде зоря,
Світанок морок розвидняє.
Що перед нами? Степ, поля?
Куди направитись не знаю.

— Ідем на захід, до людей,
Потрібно рани "зализати".
До всіх підходити дверей,
Підмогу будемо збирати.

Самі Владику не зженем,
І на Киртан нема надії.
Вже скоро відповідь знайдем,
Зламаєм сірим їхні мрії.

Між тим до Меріанни Дана,
Хоч якось втішить підійшла:
— Ти чула? Він сказав "кохана",
Як розуміти ці слова?

Із дум зірвалася співачка,
Мов із води на світ глядить:
— Я думаю... Ти все ж простачка.
То ж треба в дечім просвітить.

Михайло чоловік нівроку,
Не молодий, та статний муж.
Можливо... Може то пророки,
Про тебе мовили чимдужч,

В свій час. Того авжеж не знаєш,
В провидцях повнив весь Ерлейн.
Всі як один: "Чекай! Чекаєш!
Прийде Герой у темний день.

І буде з тим героєм діва,
Свята і чиста мов Сини.
Душа її в добрі цнотлива,
Здійме серця всі догори".

І чим не діва ти? Ну правда!
Не я, в тавернах не пила.
Чи є в тобі хоч дрібка вади?
Поглянеш — вочевидь свята!

— Але ж, як міг мене вкохати?
Не знає зовсім він мене.
Зачім обітницю давати?
Якщо Боги ввели на це.

— Хтозна богів тих, що в їх думах.
Та бачу вочевидь одне —
На тебе гледить й ходить в сумах,
Не лиш про бій, а й про твоє.

Їх перервав розвідник з тилу,
Влетів запихканий у стрій:
— Позаду зрів велику силу,
Гонитва лине, рветься в бій.

— Уже світає, ми не зможем
Сховати всіх людей від них.
І битись марно. Як тривожно. —
Сказав Михайло й дивно стих.