VI. Попіл

— Збрайтесь всі скоріш до бою!
Із-за Безодні Сірі йдуть!
Цей раз, не дикою юрбою,
Їх ватажки вперед ведуть!

На вежі лучники! Скоріше!
Монахи, Дана: всі на низ!
Прокляття! Їх все більше й більше!
Запалюйте на постріл хмиз.

Ерлейнці! Хутко за балісти!
Чекай наказу Меріанна!
От дідько! Дана! Швидко злізти! —
Кричав Михайло, — Вниз кохана!

— Михайло. Ви мене назвали?
Але ж не можу. Монастир.
— Якого дідька ви тут стали?!
Чаклуйте вже на сірих "Вир"!

Ей Нікола! На тебе маги!
Примусь їх "Марево" плести!
Оплот потрібно приховати,
Щоб їхні стріли відвести!

Де Барка?! Барка, любий друже,
Неси з бялунцями смолу —
До стін підходять швидко дуже —
Із нею змішуйте золу.

***

— Ну што? Гатови к нападєнью?
Да усмєрі ти етот зброд!
Как грусно, что для подкрєплєнья,
Нє взял с собой елітний взвод.

Ну что там? Трєбушет под'єхал?
А чєрнокніжнікі? Прєкрасно!
Ім больше нє увідєть св'єта,
Оні готовятся напрасно.

О Ігорь Лєв! Ти славний малий!
Ти молодєц, что прєдал іх.
Со мной вєршин достігнєшь! Слави!
Чего добілся би у ніх?

Ну да нє важно! Всє готови?!
Я ваш Владика! Я ваш боґ!
Імпєрію паднімім снова!
Трубітє у воєнний роґ!

Роздався гул страшного "Рогу",
Почувся тупіт, стукіт, крик.
Побігли сірі до порогу,
Останній сонця промінь зник.

***

Оплот затихнув перед боєм,
Внатяжку кожна тятива.
Перед очима, ворог роєм.
Застрягли в горлі всі слова.

— Пали! — роздалось від Михайла.
І засвистіли стріли в вись.
Чарівні вихори від магів,
На сіру нечисть понеслись.

Прокляті блискавки, по стінах,
Вдаряли, точно під котли.
І розтікався страх на спинах,
Коли у чорний Ріг гули.

Влучали в вежі з требушету,
Живих і мертвих розкида.
Стояв довкола подих смерті,
А в головах одне: "Біда!"