ІV. Ерлейн

На Заході, прийшов новий світанок,
Що означало новий день, і новий ранок.
На вежі ратуші, годинник задзвенів,
Зі Сходу, там він, знову, гнав послів.

— Навіщо вони шлють їх кожен тиждень?
Куди, весь час, ці пластівці спішать?
На дворі, такий гарний, теплий липень,
А їм, не йметься, шлях такий топтать.

Сказав, в нерозумінні, стражник Карл,
Високий, і худий — як всі ерлейнці.
Відкрив, перед послами, легку браму,
І "зайчик" дзонарю відбив в люстерці.

Спіймавши вісточку, дзвонар послів побачив, 
Пробив, на вежі, восьмеро разів.
Чим, для гостей, у ратуші назначив,
Зібрання, з міжнародних справ, Голів.

Через годину, ратуша приймала,
Із Пласту вісників, за радницьким столом.
Нових бажань, від пластівців чекали,
Та знали, що "це все дарма", нутром.

Велась там мова про набіги сірих,
І про загрозу, після Пласту, ще й Ерлейну.
Про все розповідали, три години цілих,
Що допомогу просять, з Океанського басейну.

Послухали їх Голови, й сказали:
" Біда-біда, з цим треба щось робити!
Рази минулі, ми Владиці ноту слали,
Що сірих, час давно вже присмирити.

Ми в Моноліт пошлем, чергову ноту,
Останнє попередження складемо.
А потім, може, надішлем свою піхоту!
Якщо, десь, незадіяних знайдемо".

На цьому, Голови, швиденько розбрелися,
Забувши, в той же час, "чужі проблеми".
Ну а посли, близ ратуші, звелися,
Здійнявши, у обуренні, дилему:

— Ці вперті бюрократи, нам не друзі!
Не допожуть! Їх ми не "зламаємо"!
— Панове! Не здавайтесь гніву, й тузі.
Ще кілька зустрічей, і їх переконаємо!

Почула, диспут цей, співачка Меріанна.
Вродлива, і струнка, як квітка в полі.
Освічена, і мов багато знала,
Тож, суперечки сенс, вловила, поневолі.

— Шановні пластівці, простіть моє нахабство,
Та, випадково, я почула ваший спір.
Допогти вам хочу я, і моє братство —
"Співочий дім сріблистозорих лір".

Ми чули про біду, на землях Пласту,
І осторонь, лишатись більш не будемо.
Лиш дайте мені, зо дві днини, часу,
Сюди, на площу, з браттями прибудемо.

Чи то від безнадії, чи з цікавості,
Посли пообіцяли зачекати.
Два дні минули швидко, мов у старості,
І бачать тих, кого й не думали стрічати:

За Меріанною, людей, з чотири сотні,
Не тільки з "дому лір", а й з інших гільдій.
Підготувались всі до "бою на Безодні",
Блищали на них лати срібні й мідні.

Посли та й всі місцеві, спантеличені:
"Де дівка ця зібрала гурт такий?"
Пізніше будуть її заклики звеличені,
В піснях народних, що їх любить люд простий.

А поки, це питання лиш в думках було.
З надією відправились до Пласту.
В піснях дзвінких це зібрання гуло,
Від трав степових до гірського насту.