Частина VI: Відродження світів

Коли битва скінчилася, я ледве зміг прийти в себе. Важко було переварити в голові все те, що відбулося за останні п’ять хвилин. Мері була несправжньою, а лише ілюзією Королеви хаосу. Але тепер – всього цього немає, хаос переможений. Та моя справа не завершилася я маю повернути Союз світів. Ледве я вийшов із порталу, як він сам закрився: очі ендера зникли. Вони були створені з магії хаосу, а після моєї перемоги усе що існувало завдяки ній почало розсіюватись. Хаос покидав світи. Навічно, у забуття. Ледве вибравшись із лабіринту, я піднявся нагору. На щастя, тут був невеликий колодязь, який через сотні років дивом не висох, і я зміг набрати води. Сівши на Сокола, я поїхав назад через пустелю. Не жаліючи коня, я їхав і вдень, і вночі. Через дві доби я вже був у степу. Спершу я вирішив поїхати у поселення до батька. Це зайняло у мене іще день. Коли я заїжджав у поселення, голем, якого я зробив, пам’ятав мене і зовсім не заперечував моєму раптовому приїзду. Я одразу ж проїхав до батькового будинку. Я відчинив двері і, побачивши тата, сказав:

― Тату! – це все, що я тоді зміг видавити із себе.

― Синку! – він підійшов до мене й обійняв, - ти зміг! Монстрів уже немає. Як ти це зробив, і де Мері?

― Потім усе детально розповім. А зараз ми маємо спішити, поки всі ще вражені тим, що хаос відступив. Відправ усіх пілігрим з твого поселення. Скажи, нехай шукають усі поселення, які тільки залишилися, чи то поселення людей, чи то поселення магів. Нехай скажуть головам і старійшинам кожного поселення, нехай збираються сюди. Потрібно відновити Союз світів.

― Але в мене немає скільки пілігримів. Зараз працюють лише двоє.

― То нехай вони скажуть те саме і пілігримам інших поселень. А я маю справи в Пеклі. Потрібно зібрати і піглінів, щоб у повному складі можна було відродити Союз світів. Я повернуся через декілька днів і тоді почнемо збори.

Батько згодився, а я швидко застрибнув на Сокола і помчав до лісу, в якому знаходилися вже знайомі копальні. На коневі дорога туди виявилася доволі швидкою, тож через декілька годин я вже був біля входу в копальні. Сокола я залишив чекати мене нагорі, а сам швидко спустився до самого низу печер, де був портал в Нижній світ, який ми зруйнували. Відновити його не зайняло багато часу, адже весь потрібний обсидіан уже був добутий. Мені залишалося прочитати лише два заклинання: перше – з магії дикого вогню для створення основи порталу, і друге – для самого його відкриття. Уже призвичаївшись до подорожей між світами, я навіть не втратив свідомість при переході з Об’єднаного світу в Незор. Шкода, що я не зміг взяти із собою Сокола, адже до піглінівської фортеці пішки треба було йти декілька годин. Ідучи як найшвидше, я дістався до фортеці. Зайшовши в поселення, я пішов до будинку Тома. Він, на моє щастя, був там.

― Я знав, що у вас вийде! – промовив він мені із самого порогу, - я вірив у вас! А чому ти сам, де Мері?

― Довга історія. Розкажу колись пізніше. Мені потрібен голова вашого поселення.

― Тобі пощастило – ти з ним зараз розмовляєш.

― Ти тут головний? А чому пігліни ставляться до тебе, наче ти нічим від них не відрізняєшся?

― По-перше, пігліни – народ не дуже то шанобливий. А по-друге, чим я від них відрізняюсь? Я – такий же піглін як і всі вони.

― Ну, можливо й так, але зараз не про це. Є інші поселення?

― Піглінів? Так. Їх небагато, але вони все ж залишились.

― Добре. У вашому поселенні є пілігрими?

― Хто?

― Так люди називають тих, хто доставляє посилки і листи між поселеннями.

― Так, є. У нас їх називають просто посильними.

― То відправ усіх своїх посильних, які є зараз у твоєму поселенні. Потрібно зібрати усіх голів поселень, що залишилися. Будемо повертати Союз світів.

― Союз світів? Не думаю, що хтось захоче його повертати.

― Але ж ця фортеця створена саме за його часів. Наш союз буде процвітати. Уже не буде чогось, що зможе його зруйнувати. Ми досягнемо небувалого розвитку.

― Якщо послати посильних, то, можливо, їм і вдасться вмовити головних.

― Нехай вони дуже постараються: усіх потрібно зібрати тут уже завтра.

Том пішов розказувати все посильним. Через 20 хвилин він повернувся додому.

― Вони виїхали, - сказав він, - завтра повинні бути тут із головними.

― Виїхали? На чому? У вас також є коні?

― Звісно є. Без них посильним потрібно було б досить довго йти до сусідніх поселень. А з кіньми всього декілька годин їзди – і вони вже там. Ти виглядаєш доволі виснаженим. Не хочеш відпочити?

Він постелив мені ковдру прямо на підлозі. Це був мій перший нормальний відпочинок за останні декілька днів. Спав я за цей час хіба що в дорозі, на Соколі, тож заснути для мене не було проблемою. Прокинувся я вже наступного ранку. Скоро до поселення почали приїжджати посильні з головними поселень. Всього їх зібралося чотири.

― Це всі? – запитав я.

― Так, - відповів мені Том, - я ж казав: поселень залишилось небагато.

― Певно, вам уже все розказали посильні, - звернувся я до головних, - тож не будемо зволікати і поїхали на збори.