Частина ІV: Нижній світ

Відкривши очі, я відразу зрозумів, що все вдалося. Навколо все було із якогось дивного темно-червоного каменю, а в кілометрі від нас виднілася річка з лави. Ми в Пеклі. Марі також уже прийшла до тями. Неозброєним оком було видно, що вона дуже здивована цим місцем. Я був здивований не менше. Він абсолютно відрізнявся від того світу, в якому жили ми. Було надзвичайно жарко: навіть через захист магії спека Незору пробирала до кісток. Трохи призвичаївшись до того, що із себе представляє цей світ, ми все ж вирішили якнайшвидше виконувати наше основне призначення, за яким ми й прийшли сюди: очі ендера. Для цього нам потрібно було знайти поселення піглінів. Озирнувшись навколо, ми не побачили хоча б малесенького натяку на те, що могло б бути поселенням, тож було вирішено піти на його пошуки.

Куди саме йти ми не знали, тож просто вирішили йти в бік, протилежний від лавової ріки, адже чим ближче до неї, тим спекотніше. На горизонті з’явився, непритаманний для цього світу, бірюзовий відтінок. Ми попрямували в його бік. Підійшовши ближче, ми зрозуміли, що це був один із тих лісів, який був перенесений сюди під час зіткнення світів. Усе в ньому було дивного, як для лісів нашого світу, блакитно-зеленого кольору. Напевно, це було якесь особливе пристосування рослинності до надзвичайно високої температури Нижнього Світу. Якщо ж у лісах Об’єднаного Світу завжди щось шурхотіло в опалому листі, хрустіло гілками, чути було постійне цвірінчання пташок, то тут нічого цього не було. Мало хто може витримати спеку Пекла. Напевно нікого, крім піглінів з ендерами в цьому світі взагалі не було. Та і сам ліс був не те щоб дуже великий. Пройшли ми його всього за декілька годин, в той час як на перетин лісу в нашому світі навряд чи вистачило б і двох ночей.

Але те, що було за лісом, нас не засмутило. Все було з точністю до навпаки: ми побачили поселення. Точніше навіть не просто поселення, а цілу фортецю, яка, напевно, збереглася іще з часів Союзу трьох світів. Ми побігли саме до неї. Згадалося те, як ми з Мері добиралися до поселення мого батька. Зараз ми бігли з такою самою радістю як і тоді. Дібравшись до фортеці, ми зупинилися. А точніше, нас зупинили. Біля брами стояли два пігліни, які явно не очікували гостей з іншого світу. В їхніх руках були списи, які вони направили точно на нас. Ми показали каблучки. Побачивши золото, пігліни опустили списи і пропустили нас у фортецю.

― Де тут можна знайти торговця, або когось схожого? – запитав я у одного з охоронців.

― Там, в центрі поселення є крамниця. Даєш золото і отримуєш все, що тобі потрібно, - відповів він мені з якимсь дивним, певно притаманним лише піглінам, не то акцентом, не то діалектом об’єднаної мови.

Пройшовши за вказівкою охоронця, ми дійсно наткнулися на невеличку крамницю. Зайшовши всередину, ми здивувалися від величезної кількості різноманітних товарів. Важко було уявити, що скільки можна помістити в малесеньку крамничку. Навпроти дверей був прилавок, за яким стояв, напевно, торговець. Він побачив наші золоті каблучки й одразу зацікавився нами:

― Доброго дня! Нечасто в наших краях можна побачити гостів з інших світів. Але ми їм завжди раді, якщо у них із собою є золото. То, чим я можу допомогти?

― Нам потрібні очі ендера, - коротко і сухо відповів я.

― Очі ендера? – здивовано сказав купець, - неможливо. На них уже ніхто не полював багато років. А можу я поцікавитися: навіщо вам узагалі вони здалися? Ви ж не чаклуни?

― Ми взагалі не маги. Хоч магію використовувати я й умію. У вас тут знають пророцтво про Немовля Темного Сонця?

В його очах загорілося чи то страх, чи то величезне здивування.

― Ти..?

― Так, - відповів я, уже знаючи його запитання.

― Ходімо.

Він поспіхом вийшов із крамниці. Ми швидким кроком ішли за ним по вулицях поселення. Зупинилися біля якогось, здається, бару. Він провів нас усередину. Там дійсно стояли столики, за якими сиділи пігліни і розпивали міцні напої. Торговець із порогу заявив:

― Потрібен доброволець на полювання за ендерами!

На нього навіть ніхто не глянув.

― Ця людина – Немовля Темного Сонця. Він врятує світи! – продовжував умовляти купець.

― Ти віриш у пророцтва магів? – відповів йому один із піглінів, - це через них світи і занепали! Вони створювали скільки порталів, що бар’єр не витримав. Вони, прийшовши в наш світ, створили в ньому хаос!

― Вони створили вам те, де ви зараз і живете, - вклинився в розмову я, - ця фортеця створена в часи Союзу трьох світів правда? Нею ви завдячуєте магам. Вони не знали, що Бар’єр може розірватися. Але сталося, що сталося. І тепер я повинен це виправити.

― А звідки взагалі магам знати, що пророцтво правдиве? Як ми можемо знати, що ти – Немовля Темного Сонця?

― Можете в це й не вірити. Мені не надто важливо, щоб у це вірили. Я і сам до кінця не вірю. Мені потрібно тільки одне: очі ендера. Я чув, що пігліни вміли раніше полювати на цих монстрів. Убивали їх із закритими очима. Та, певно, уже не зараз.

― А яка плата? – обізвався хтось із кутка бару.

― Ти про золото? Воно в мене є. Плачу за кожне око по монеті.

Певно ця пропозиція зацікавила незнайомця. Він трохи подумав і сказав:

― Я в ділі.