22. Що ще поєднує їх?

є арти цього твору в сьогоднішньому блозі)

Я чекав цього моменту три роки... Цілих три роки хотів її знову! Та тепер, коли ця мить настала - прекрасно розумів, що не можна. Не можна, бо вона ще слабка, ще не окріпнула достатньо після того як прийшла в свідомість. І сама це прекрасно знає, та що ж натомість робить?! Зваблює свого чоловіка після того як ледве повернутися змогла з того світу!

Або вона трохи зійшла з розуму, бо в мозок не поступало нічого поживного без їжі, або ж через заляканість батьком думає, що лише так зможе втримати мою увагу та любов. Сумне видовище... Після смерті Моне буде горіти в пеклі і ніяк інакше! Від його руки постраждало стільки невинних, і навіть власна донька!

Після того як зробив їй пару-трійку засосів,  ледь знайшов у собі сили щоб встати з неї. Її тіло - це найдосконаліша картина з усіх коли небудь написаних митцями!

Ох-х-х... Та все ж не забувай, що ти людина, Бруно, а не тварина, яка послуговується самими лиш інстинктами від природи і дійсно не може "зупинитися" тоді коли це потрібно. Аж гидко стає коли чую як деякі ґвалтівники виправдовують себе тим, що у них "інстинкти" і по-іншому ніяк вчинити не могли! Ким вони виставляють себе та нас, всіх чоловіків, перед дівчатами та жінками?! От через таких "інстинктивних тварин" виходити заміж і не хочуть.

Але це зараз... Подумати тільки, ми живемо у 18 столітті! В епоху великих відкриттів та технологій! Але ще поки ні одна з них не змогла пояснити та довести отаким звірам-недолюдкам, що не так себе мають поводити чоловіки! Ні, ми Люди! МИ ТЕЖ ЛЮДИ як і жінки! Тому не потрібно асоціювати себе з сильним левом, чи тигром, чи пантерою БУКВАЛЬНО і керуватися її думками!

Сподіваюся, що... Ну мені все ж хочеться вірити, що в другій половині нашого століття такі як вони вимруть або зміняться і більше ніколи їх не буде, бо через таке мурло я не те, що своїх майбутніх дочок, а й навіть саму мою Анджеліку буду боятися відпускати кудись одну-самісічку! Тьфу! І коли ж ця Земля очиститься! Це гірше набагато ніж всі ті дракони з котрими я борюся, не покладаючи рук. Та драконів ти маєш право вбити, а от таких індивідів  - ні.

І де справедливість та логіка?!

- Б-Бруно? - ледве видала маленька слабка дівчина на ліжку.

- Що?

- Чо-Чому ти... Зупинився? - ледь не проскиглила те, а в очах була така печаль та страх, немов скоро розплачеться знову.

Трясця... Моє серце наче вирвав хтось так болюче в цей момент! Ну ти ж не хочеш цього зараз насправді! Але при тому лякаєшся, що я зупинився, так ніби це значить, що назовсім відмовляюся від тебе!

- Анджеліко... На - кидаю їй назад свою сорочку, в яку вона була одягнена перед тим, як сам же зняв її.

Варто буде десь купити їй білизну, бо тої вже давно нема. Але, бляха, де її надибати тут у цій глуші?! Взагалі не уявляю як люди виживають в цьому селі! Найближчий ринок звідси ледь не на іншому краю землі! Не буквально, звичайно, але так вже кажуть всі місцеві тут.

- Д-для чого це? - питає, понуро дивлячись на сорочку, яку я кинув їй у руки.

Повільно підійнялася спиною з ліжка, тремтячи від слабкості тіла. Навіть така легка дія давалася їй з важкістю, а шкіра й досі була неприродньо-біла.

І який тобі секс зараз, дурна! - так і хотілося крикнути, та розумів, що злякаю її й погіршу і без того розруханий емоційний стан бідної блондинки... Треба бути терплячим. За один день вона не зміниться й не стане більш впевненою в собі. Можна сказати, я стану для неї другим батьком, тому що перевиховаю всі ті її установки, закладені "любим рідним таточком".

- Анджеліко... Послухай зараз мене уважно - важко зітхнувши, сів біля неї на ліжко - І знову повторюю, вдягни її будь ласка.

- Добре, ви-вибач, що не з-зразу-...

- Все добре. Я говорив тобі не вибачатися - намагаюся вимовляти м'яко та не знаю чи вдавалося.

Мені доведеться говорити щось дуже проникливе зараз... А до такого мене, слухайте, життя не готувало! Та вже легше наосліп перебити юрбу лицарів разом з драконами та конями, ніж ото зараз почати якісь чутливі та зворушливі промови! Але якщо не скажу - розумів, що вона знову щось таке утне або не дай Боже знову захоче себе вбити.

- Послухай - знову повторюю після довгих роздумів.

Вона якраз знову вдягла на своє худорляве тіло чоловічу сорочку,  що була їй явно занадто великою. Одне плече знову увійшло в горловину разом з тонкою білою шийкою, повністю відкрившись переді мною разом із неймовірною ключицею дівчини.

- Я... - завмер, побачивши як два її кришталики в очах немов розширилися та зачарювали мене своєю красою кольорів. Срібне та блакитне око немов два коштовні діаманти зараз так уважно дивилися на мене - Одразу скажу, що я не майстер якихось красномовностей, проте, Кришталику мій, ти маєш розуміти, що коли я сказав тобі, що ти потрібна мені - це точно не значило, що єдина не твоя корисність для мене - інтим. Тому будь ласка заспокійся і перестань дивитися на мене таким поглядом немов би я уже сказав, що залишаю тебе тут одну назавжди!

- Н-не... Не з-залишаєш? - ледь чутно перепитує тремтячими вустами.

- Ні! Не залишаю! А ти вже бачу на повному серйозі думала про це...

Ну що тут скажеш? Я був неприємно шокований ще більше ніж до цього!

- Я? Н-ні, я н-не думала так! - нерішуче підвищує голос та від хвилювання стискає тремтячими пальчиками ковдру.

Я давно помітив, що вона часто може стискати свою сукню коли сидить або ще щось коли нервує надто сильно.

- Давай вже не будеш брехати, а скажеш правду як воно є. Чи просто кивни якщо це було так.

Дівчина нерішуче киває та більше чомусь не осмілюється дивитися мені в очі.

Що у неї в голові мені, мабуть, ніколи не буде до кінця відомо, але точно нічого хорошого.

- Люба ти ще думаєш, що навіть за кожен твій неправильний подих я вже можу розвестися з тобою?

- А?! Н-ні...

- Знаєш, я прекрасно розумію, що обставини, через які ми взяли та прийняли цей шлюб були доволі дивними, швидкими та сумбурними... Та як би там не було, ти дійсно потрібна мені і я взагалі не збираюся з тобою розводитися. Сама подумай, для чого б я тоді цілих три дні не відходив від тебе та дбав про твоє здоров'я і життя?! Думаю ти як ніхто інший чудово знаєш, що людина, якій на тебе насправді буде байдуже навіть і мізинцем не поворушить коли ти будеш десь валятися і страждати непритомна.