15

Після цієї глави в житті наших героїв почнуться найдоленосніші події! Підписуйтесь будь ласка ♡♡♡

- Неважливо ким ти був, важливо ким ти став.

  Після того як наче вдалося втихомирити її сестру тією фразою, взяв свою наречену за руку та пішов за стіл. Як і очікувалось той таточко не з'явився навіть на застіллі після церемонії.

- Гірко-гірко-гірко!

  Мої спогади про кінець цього дня мутні, але пам'ятаю, що поцілувавши її вдруге та втретє - я ще більше захотів привласнити її собі. Так, саме "привласнити"... Розумію, що звучить не по-людськи і може потім мені це перейде, але зараз... Поки вона знову видає ті голосні та спокусливі звуки під час глибокого поцілунку, мені хочеться більшого.

   Моя думка про неї знову роздвоїлася. З однієї сторони сумління, а з іншої - вона так щиро сказала, що їй неважливо моє походження. Це така рідкість в наш час. І те як та блондинка щиро посміялася зі мною за столом... Я просто розтанув від її посмішки та сміху. Навіть почервонів, чого точно не очікував від себе... Як би я не хотів заперечувати цього, але ця тендітна лялечка таки стала мені не байдужа за цей один день. Трясця! Це точно нічим добрим не закінчиться!

   Але вона моя. Вже моя. І я нікому її не віддам.

   Анджеліка довела, що їй можна довіряти, бо хотіла попередити про отруту в вині. Але я взагалі не був здивований коли забачив як Вікторія там мені підливала щось, більше здивувало хвилювання моєї нареченої за мене...
...

   Я бачу, що вона сама вже й не охоче прощається зі мною, коли її служниці хочуть забрати дівчину для "підготування до ночі".

   Було б прекрасно якби це дійсно сталося прямо сьогодні, але розумію, що для неї це все був би шок та таке велике потрясіння. Зашвидко думати про це. Поки головне забрати її до себе в зáмок, перед тим як поїду в той похід.

   Чим більше я продовжував бути поруч з нею, тим більше відчував якесь родство наших душ. Я ще ні до кого ніколи не відчував такого! Це так дивно... Немов би вона - частинка мене, а я - її. Таке враження ніби ми могли бачитися раніше...

   Гості вже всі розійшлися із застілля. Чекав я її довго. Ду-у-уже довго! Та що ж там можна робити так довго?! Вона там що дійсно готується до ночі? Я думав ми всі розуміємо, що цього не буде.

- Бруно, можна тебе на хвильку? - несподівано чую той гидкий та в'їдливий голос, від якого в мені знову прокидається гнів та бажання помсти.

   Ох, дарма цей старий підійшов до мене отак коли ми залишилися в цьому довгому залі ПОВНІСТЮ одні! А, трясця... Забув, що меч мій лицарський забрали його служники! Вже нервово прикушую губу, всміхаючись.

- Так, пане Моне!

- Тобі сподобалась ця церемонія? - дивно запитує, всміхаючись.

   Сказати, що з його боку задавати мені подібне запитання, м'яко кажучи, дивно - це дійсно нічого не сказати. Все ж його донька стала мені не байдужою, але варто згадати, що він сам примусом змусив мене піти на цей шлюб, а тепер так запитує чи мені сподобалось. Хоча чому я дивуюсь? Його нахабності ніколи не було і немає меж.

   Мені здається, що Анжеліка навіть не здогадується скількома долями та життями людей вертить її батько... І нею самою, мабуть, теж.

   Проте, зараз усвідомлювати те, що настільки могутня людина сидить біля мене одна, безпомічно тримаючи паличку для ходіння... Ну мої руки так і зачесалися задушити його. Це була така гарна можливість! Така хороша! Я стільки років мріяв про це! Жадав лиш цієї однієї помсти... Понад усе хотів вбити його і можливо всіх рідних, Моне... Та щось не дало мені зробити це. Ще не час? Я немов би відчував, що ще не час для цього та й просто нагадалися мені слова того загадкового старця в лісі, який сказав мені, що це не моя це доля вбити того ката. Розумію, що дивно довіритись словам чужої людини, але якби ви самі були там на моєму місці, то б відчули щось дивне, що сходило з нього. Щось таке, що змушувало повірити всім його словам.

- Так, дуже сподобалось - навіть "дуже" прибавляю, хоча мене хотіли отруїти, а-ха-х!

- Радий чути це - хрипким голосом відповідає старий, роблячи дивну паузу.

   Ну він же не просто так підсів до мене! Точно хоче щось сказати, але ніби щось його зупиняє. Вагається.

   У нього була густа та довга борода і все волосся на тілі сиве. Руки зсохлися з роками. Зараз він виглядає не таким сильним як в моєму дитинстві. Але якимось чином все одно перебуваючи в такому немічному стані, цей чоловік здатен лякати всіх людей, а особливо весь простий люд кожною своєю появою та кожним своїм наказом!

   Якби нашими землями справді правив король Річард, то я думаю всі були б щасливі, але по факту більшість земель забрав собі у власність та владність саме герцог Моне. Так, ви правильно зрозуміли. Землі Ґамільтона - це не єдині землі, які належать йому. Та, незважаючи на це, старий все одно хоче собі ще більше.

- Я б хотів з тобою поговорити про дещо важливе, синку.

- СИНКУ?! - очманіло викрикую від здивування.

   Та хай називає мене якими завгодно жахливими словами, але аж ніяк не синку! Людина, яка вбила всіх моїх батьків та рідних просто не заслуговує так називати мене, навіть через формальність, що він типу тепер став моїм другим батьком через шлюб!

- А-ха-х, ну а чого ти так дивуєшся? Все ж після сьогоднішнього ти тепер для мене точно не чужий.

- Ага... То що ви хотіли сказати?

- Якщо я не помиляюся, Ти завтра їдеш в похід, правда?

   Він просто робить вигляд, що запитує. Мені здається, що давно вже знав весь мій розпорядок ледь не на кілька років вперед. Він винюхав усе про мене щоб змогти зловити з тим листом для шлюбу.

- Ну, так, завтра, а що?

   Невже хоче попросити щоб я забрав Анжеліку до себе перед від'їздом?

- Цей похід має дуже велике значення не тільки для майбутнього земель Ґамільтона, а й можна сказати для всіх земель нашого краю.

- Так, я знаю це, до чого ви хилите?