13

   Вона така тепла...

  Вся здригнулась трохи в першу мить під час обіймів. Завмерла. Дихання прискорилсь та було неспокійним.

  Я вже подумав, що допустився великої помилки, зробивши це, як раптом відчув, що ті ручки міцно обійняли мене у відповідь, а личком втупилась мені у груди через свій низький зріст.

  Дивні відчуття були. Але я таки зміг погладити те пухке та кудлате, немов у баранчика шерсть, волосся.

  Ох, нічого собі! А на дотик вони ще м'якші, ніж на вигляд! М'якші за будь-яку хмаринку...

  Її дихання починає поступово вирівнюватись та заспокоюватись.

Згадую зараз наш діалог із теплом у серці:

- Ні, за що ж ти вибачаєшся? Не відвертайся, Анджеліко!

- Ал-але-...

- Поглянь на мене - знову повторюю, можливо випадково зробивши голос більш владним чи наказовим - Хороша дівчинка, ось так, тобі нíчого ховатися від мене - дуже ніжно всміхаюсь до неї щоб не боялась мене і щойно ті очі виринаюсь з-під моїх грудей - я витираю її нові сльози.

  Вона дивно дивилась на мене, але навіть не кліпала очима, не рухалась та, завмерши, не відводила погляд.

  Ті різні за кольором очі так тепло дивились на мене...

  Хотілось ніжно доторкатися до цього чутливого, тендітного та такого слабкого створіння.

- Запам'ятай, Анджеліко, при мені ти завжди можеш та навіть маєш показувати будь-яку емоцію без обмежень. Зрозуміла? - майже на вушко шепочу їй.

- Угу - киває мені маленька та досі якось так недовірливо трохи ще дивиться, немов не вірячи.

- Розумничка моя - продовжую погладжувати по голівонці і вона знову сама притуляється личком до грудей.

  Ммм, її запах був надто приємним щоб здаватися реальним... Вона немов ходяча суміш ромашок, фіалок, бузку, лісових ягід та м'яти! Настільки прекрасним був той аромат, що зходив з її тіла.

  Уже не хотілось її відпускати і здивувався, що дійсно обурився коли карету до нас несподівано підігнали.

  Тьфу, та краще б вже на годину спізнилась, а не на пів!

  Помітив, що вона теж дуже виразно засмутилась і мимовільно посмішка намалювалась на мені.

- Нічого страшного, Анджеліко... - відходжу від неї коли дівчина останньою відпустила мене неохоче - Сьогодні буде перша шлюбна ніч, тоді отримаєш більше - додаю та раптом помічаю зміни на її виразі обличчя.

  Йох, та що ж я таке сказав?! Уже так подивилась ніби не знати, що... А може не про те подумала?! Ай, варто було уточнити, що отримаєш більше ОБІЙМІВ у шлюбну ніч.

  Ох, та потім вже скажу, а поки допомагав зайти їй в карету, бо впоратися з тою пишною сукнею дійсно було складно самотужки.

  Наша шлюбна ніч лише буде називатися "шлюбною", чи не так? Вона ж знає? По факту не думаю, що хтось щось таке планує в нашій ситуації. Та й... Можливо Анджеліка буде рада коли я поїду завтра у похід, правда ж? Насильно лЮбим не будеш.

- Не сумуй сильно коли я поїду завтра - мимовільно зіскочило чомусь жартівливо та саркастично це з моїх вуст.

  Уважно вглядався в її реакцію немов би наївно та тупо сподіваючись на щось іще, окрім ніякової тиші.
...

  Далі їхали мовчки. 

  Вона уважно вглядалась у все! Буквально у всі краєвиди в кареті немов бачила їх вперше... Це було, м'яко кажучи, дуже дивно. Не кожен день побачиш як герцогиня її рангу з таким захопленням розглядає свої ж, а не чужі землі...

  Хммм, а з тими всіма мороками з її батьком та платтям я й не помічав, що у неї такі великі груди.

  Добре, що обрав пошив без декольте інакше б усі зараз там видивлялись їй як немормальні в ті-... ТРЯСЦЯ! Вона помітила, що я дивився на її груди!!!

  Агх, як же ніяково... Відвернувся лицем від неї до вікна щойно дівчина перевела на мене погляд.

  Сказати щось?!! Ах, і як на зло ми тут в кареті зовсім одні тож не вдасться сказати, що насправді на когось іншого дивився!

  Ай, та все, чого мені ще виправдовуватись зараз потрібно?! Та ця білявка тепер моя дружина, хоч і не справжня, але дивитись точно можу куди заманеться, це ж не одне й те саме, що торкатися нахабно всюди!

  Раптом карета дуже різко зупинилась від чого те тендітне тільце знову як завжди здригнулось.

- Ти часто тремтиш і здригаєшся. Тебе хтось бив? - одразу прямо питаю, бо нащо чекати можливості іще?

  Невже батько бив?! Ну, окрім нього ніхто більше не міг...

- Щ-що?! А... Н-ні! Ме-мене виховували та ростили у вел-великій любові! - заїклико трохи прикрикує чи то від хвилювання, чи то для того щоб здаватися більш впевненою коли каже це.

  Але смішно думати, що хтось навіть на мить міг би повірити такій невмілій брехні. Усе ж очевидно!

- "У великій любові"? - перепитую спокійно спершу.

- Т-так...

  Хех, серйозно продовжує...

- Тоді чому я не помітив? - абсолютно серйозно запитую, дивлячись прямо в ті тремтливі та налякані оченятка.

  Видно, що вона замнялася на місці ще сильніше від нервів та хвилювання. Стиснула сукню у два кулячки, які тремтіли від напруження. Лиш зараз задумався про те, що дівчина доволі часто так робить руками. Навіть коли просто мовчить і нічого наче не відбувається, а все одно стискає сукню від нервів...

  Така поведінка має бути у заможної герцогині? У найулюбленішої доньки? У тої, кого пестять кожен день батьки, даруюючи свою любов?

  Ні, постійно здригатися, постійно тремтіти та постійно заїкатися така людина не має в жодному випадку!

  Моне... Що ти робив зі своєю дочкою? Вона ж не просто так зашугана як мале зайченятко.

  І от тепер її тільце знову починає тремтіти. Мабуть через те, що я здогадався про правду, а їй було наказано не видати її.

- Що таке?!

- М?!

- Ну от, ти знову вся тремтиш, Анджеліко!

- Хо-хо-холодно!

- Тобі знову холодно влітку, скажеш?

- Чому ви не виходите з карети? - несподівано питає конюх, що відкрив дверцята карети.