12

- Ви збожеволіли?!

- Я дам вам скільки завгодно тольків (їхня грошова валюта)!

- Та я вас зрозуміла, але пане Камільє, я-...

- Я сказав, ця сукня має бути готова уже до цього вечора!

- АЛЕ ЦЕ НЕ МОЖЛИВО!

- Немає нічого не можливого.

- Слухайте, платіть скільки хочете, але я все одно не зможу встигнути зіткати цю сріблясту весільну сукню за 5 годин!!! - вже істерично репетує на мене швея.

- Від цього залежить ваше майбутнє.

- В сенсі?!

- Якщо цей шлюб не утвердиться - у мене не буде сина, який посяде моє місце найкращого лицаря і хто буде захищати вас у старості та ваших дітей від драконів після моєї смерті? -  монотонно протараторив і це подіяло на неї - Я ж не просто один з них, а тепер ще й треную новачків, без мене гідних більше не буде.

- А?! Д-добре, я все зроблю... Тільки будь ласка дайте мені хоча б на півгодинки більше часу!

- Домовились, беріть плату вже! - кладу на стіл - У вас точно буде час, бо все одно моя дружина знепри... Кхем, заснула та спить. Відпочиває перед церемонією.

  Вийшовши звідти я повернувся до неї в кімнату.

  Якщо ти станеш моєю... Дружиною, то я обіцяю, що дбатиму про тебе. До того моменту коли ти поставишся до мене так само зневажливо як твій "прекрасний таточко"! - думав, дивлячись на ту сплячу красуню, з перев'язаним пальчиком.

  Я вмію будь-які поранення перев'язати інакше би давно вже вмер у походах, тож цей пальчик для мене був як на один укус - легкий.

- В-ви...

- О, ти вже прокинулась?

  Якраз почав вдягатися до церемонії.

  Новий похід уже скоро... Я мав всього лише один день для перепочику в місті після попереднього походу, але цей Моне якимсь чином "вистежив" мене з тим листом!

  Ох... Досі повірити не можу, що все це дійсно правда, але вже будь-що-буде! Все одно я поїду на декілька років і не буду її бачити, а потім коли повернусь подивлюсь на її поведінку і подумаю чи залишусь з нею. Хоча, трясця, що значить "подумаю"?! Вона ж донька твого ворога! Повірити не можу, що я дійсно вже встиг забути про це!

  Не купляйся на те її невинне ангельське личко, Бруно! А раптом це все їхній план?! Раптом вся ця сімейка за одно щоб вбити мене? І та Анджеліка лише прикидається такою "затурканою"?

  Ох-х-х... "Нікому не довіряй" - правило, якого я почав дотримуватися після смерті батьків.

  Якщо так подумати я втратив більшу частину друзів після того інцидента, бо уже не міг і їм довіряти. Мені все здавалося, що і вони проти мене та взагалі всі люди...

- Дя-дякую за п-палець, м-можете вийти?

- Добре...

  Вона завжди така заїклива чи лише зі мною?

  Наостанок сказав їй щось про її страх до мене та й вийшов. Вона не перестане бачити в мені якесь чудовисько, це ж видно по ній!

  Та варто подбати про те щоб ту весільну сукню зараз же притарабанили на перший поверх. Потрібний термін швеї вже збіг. Та блондинка довго лежала без свідомості. Час вдалося виграти.

  Спустившись, я побачив її на дивані.

- Неймовірна... - так і вирвалося з моїх вуст.

  Служниці теж були вражені її сяйву на сонці.

  Їй сподобається? Їй точно має сподобатись чи... Ой, та чого я переживаю взагалі?!! Сам тепер не розумію чому я так наполіг на тому щоб самому обрати сукню для неї?!

  Ну... Стало жаль її. Серце аж країтись почало коли та маленька як дитина уві сні непритомна бурмотіла зі слізками що хотіла те плаття Попелюшки, а батько їй чомусь не дозволяв.

  Хоча вони набагато багатші за мене, то якого милого він не міг їй то дозволити?! Я не розумів, але все одно витратив на ту весільну сукню стільки грошей... Ще якщо зараз та розбещена почне фиркати, що їй не сподобалось... Я не знаю, що я їй зроблю тоді...

  Швея ледве встигла створити її за 5 годин.
...

  Спускаюсь вниз з легким хвилюванням і завмираю на сходинках зверху, забачивши як вона кружляла в ньому перед дзеркалом.

  Та жінка точно правильно зрозуміла мою фразу "не жалійте срібла!".

  Анджеліка... Вона була просто неймовірна в ній!!!

  Очей відвести не міг від тої "принцеси Попелюшки"...

  Сяє... Вона вся засяяла, при чому не лише ззовні! Сяяла як кришталевий ангел!

- А у н-нього х-хороший с-смак... - тихо бурмоче вона, розглядаючи себе дзеркалі.

  Сяюче, але водночас скромне плаття без вирізів чи декольте на мою думку дійсно добре показувало її справжню душу, серце та характер.

  Я побачив та відчув у ній таку скромність, яка зовсім не притаманна герцогині, особливо її рангу.

  Якщо це дійсно її справжня сторона, а не фальшиво-зіграна роль, то я не жалію, що така як вона стала моєю дружиною. Бо хоч я і сам герцог тепер, але в душі все той же по натурі простий хлопець із села, і думав, що така як Анджеліка ніколи не зрозуміє мене, тому що народилась із золотою ложкою у роті.

  Як же я спершу помилявся на її рахунок...

  Навіть вибачитись перед нею захотілось хоч я й ні разу не назвав її розбещеною дівчинкою.

  Радіє як дитина солодкому зараз, а-ха-х! Ох, а як ті туфельки забачила то вже взагалі забула як говорити наче. Видивляється на них, взуває. Яскрава посмішка не сходить з того ангельського личка блондинки.

  Раптом вона здивовано мацає себе за талію та по боках і питає:

- Ви за-забули корсет?

- Ні, схоже твій чоловік забув його придбати до сукні - чомусь насмішкувато починає відповідати служниця.

  Чому... Та й взагалі чому це до неї звертаються на ти? Анджеліка - це ж герцогиня цього помістя та власниця земель Ґамільтона! Найбільших земель в наших краях...

- А-ха-х, і пощастило ж тобі з ним! - саркастично додає друга служниця.

- Так, і смак такий жахливий... Надто скромне плаття.

  ЩО ЗА...?! ЩО ВОНИ НЕСУТЬ?!! ТА ЗА ТАКУ ГРУБІСТЬ ПАНИ МОГЛИ КИДАТИ В КОЛОДЯЗЬ СВОЮ ПРИСЛУГУ!

- Ще б пак! У вашої сестри Вікторії весільне  плаття було неймовірним! А цей пожлобився на прикраси та взагалі взяв лише срібло!