11

   Щойно зайшов ще на вулицях біля виходу з лісу мене зустріли його люди та сказали, що я зобов'язаний зняти весь лицарський захисний одяг та вдягтись "як нормальний чоловік" і в'їхати туди не на коні, а на кареті.

  Ох-х-х, а тóму Моне навіть такі дрібнички принципово мають бути по його волі!

  Та робити було нíчого. Зліз з коня та прийняв одяг, який мені вручили його служники.

  На диво все було не погано. Одяг чудово мені підійшов, а вгадати з моїм розміром через дуже високий зріст мало кому вдається, через що завжди проблеми коли подарунки дають у вигляді одягу, але тут все ідеально підійшло.

  Чорна сорочка та брюки такого ж кольору. Взуття принципово залишив своє. Ну не у всьому ж йому підкорятися, трясця!

  На спині сорочки були вишиті білі візерунки, що нагадували символи перших італійських мечів лицарів, проте... Я чудово знаю різницю між тим, які символи на одягу лицарів, а які... НА ЇХ МОГИЛАХ!

  От же старий! Уже мене мертвим вирішив охрестити?!!

  Може ще поки не пізно піду? Бо здається, що не витримаю і плюну йому в лице, а потім на землю штовхну і...

"Покарати його - це не твоя доля."

  Хей якого милого його слова тепер мені в голову так проникають? Ану йди геть!

"Навіть якщо пан Моне хоче цього шлюбу з не хороших намірів - ти все одно піди і за те, що послухаєшся - залишешся неушкодженим".

  Ох-х-х! Закриваю руками лице, а служники Моне не можуть зрозуміти, що зі мною.

- Все добре, пане Камільє?
 
- Так...

  Повірити не можу, що я піду на це "мінне" поле без жодного захисту чи зброї тільки через слова того старця...

  Але таки залишив коня, захисний одяг з металу та меч і сів у карету.

  Так тісно в ній чи то я такий великий для неї?
...

  Виходячи з карети я одразу зауважив, що при вході далеко стояв зсохлий старий чоловік, а поруч і з ним молоденька блондинка.

  Одразу в очі врізається ще з такої далечини, що волосся у цієї дівиці не звичайне. Воно не просто кудряве дуже, воно таке як шерсть в овечки або в пуделя... Буквально!

  Рідко доводилося бачити тип людей, у яких настільки кудряве та пухнасте волоссячко як хмаринка... Мабуть таке неслухняне при розчісувані.

  Також вона одразу кидалась в око через свою червону сукню з золотими візерунками.

  Пхах! Стоїть вся така розфуфирена! Ну точно розбещена герцогина! Під стать своєму батьку вона також має мати такий же мерзотний характер та норов щою гідно називатися його "доцьою".

  Мене вже всього ледь не вивертати почало та трясти від гніву щойно усвідомлював, що побачу лицем до лиця її батька прямо зараз.

  Намагався стримувати себе як тільки міг, але зробити погляд "по простіше" все одно не вдалося і при вході я їх двох осипав зповна злісними очима.

  Мабуть тому вона почала хвилюватися та спершу не могла сказати й слова.

  Підійшовши вже доволі близько помітив, що у неї ще й різні очі. Одне виражено блакитне, а інше ніжно-сіре. Вперше бачив таке дивне чудо...

  Гарні червонясті стрічки пов'язані на її густих колосках. Так і хотілося погладити по голові через те пухнасте волосся...

  Так, все, тримай себе в руках.

  Ух, ну, але ж вона дійсно як іграшка зараз виглядає! Ну як лялечка! І...

  І що?! Ще компліменти давай пороби дочці свого ворога, геній, тьфу!

- Мене звати Бруно Камільє, а ви...

- Анджеліка Моне! - ледь не викрикує її батько, дивлячись на неї суворого та навіть гнівно.

  Хіба так має дивитися батько на свою дочку?

  Тато мій на сестру так ніколи не дивився, щоб вона не зробила...

  Невже він не знає, що таке милість навіть коли діло доходить до рідної дочки?! Та, ні, яким би тираном не був, а все таки до своєї дитини мабуть матиме доброту в серці.

  Вона несміливо дивиться на мене своїми різними по кольору очима, часто відвертаючи погляд від мого лиця додолу. Моментами те худорляве та тендітне тільце тремтіло в тій червоній приталеній сукні, немов би зараз не літо, а зима.

  Погляд був як у невинного та зляканого кошеняти, тож злитися на неї я не міг ні миті, але... Погляд мій ще довго не мінявся на зм'яклий, бо поруч стояв той тиран... Її батько...

- Д-давайте з-зайдемо в с-середину?! - ледве вимовляє Анджеліка і я заходжу сміливо після неї.

  Заходжу в лігво ворога...

  Чим він думав коли запропонував мені одружитися на своїй доньці?! Я розумію, що Моне навряд чи в курсі того, що скоїв це саме з тим селищем, в якому жив я колись, але... Все одно. Всі лицарі його ну просто терпіти не можуть, бо він не дає нам і дихнути спокійно своїми законами та постійним контролем наших дій в останні вісім років, а тут - на тобі! Видає її мені!

  Поки ми йшли до столу наші пальці на долонях доторкнулись випадково і в цей же момент все моє тіло немов би пронзило щось!

  Якась сила... Знову якась невідома мені сила заволоділа мною! Я закляк на місці не можучи ступити й кроку.

  Вона теж завмерла і роздивлятися тепер зблизька почали одне одного.

  В цей же момент я помітив її родимку над губкою з червоною помадою.

  Кліпає на мене тими невинними різнобарвними очима... Трохи пухкенькі щічки легко вкриваються гарячим рум'янцем.

  ОХ, НУ ЧОМУ ЙОГО ДОНЬКА ТАКЕ НЕВИННЕ ЯНГОЛЯТКО?!! Це не чесно... Навіть зі зброєю усього світу я був би беззахисним перед нею!

  Пан Моне відволік нас, покликавши до столу.

  Ну добре, старче, зовнішнє - визнаю, вона безпройграшний варіант, але... Характер! А характер то в неї який насправді?! Може й прикидається та лише строїть із себе таку невинну овечку?!! Вона ж його донька... Повністю чистою не може бути!

"Не дивись на неї як на дочку ворога, а як на звичайну людину і тоді побачиш в ній те, що душа твоя шукала все життя більше ніж помсту"

  Ох, а цей знову заліз мені до голови! Та не забув я ваші слова! Пам'ятаю!