7

- Гірко-гірко-гірко!

- Ого, як довго цілуються!

- А-ха-х, щастя молодим і многая літа!

- Ммх... - знову тихо видавала.

  Наші язики перепліталися тепер більше ніж минулого разу. Ах, і ноги знову почали мліти під час поцілунку, але добре, що я сиділа, а не стояла цього разу.

- Все добре, Анджеліко? - питає після завершення коли ми двоє довго віддихувались.

- Т-так...

  Він пронзає мої очі дуже близько своїми зараз і бачу, що поступово його погляд опускається мені нижче шиї, знову до грудей...

  Ну декольте нема на платі, чому він так видивляється вдруге?!!

  Ніяковію ще більше коли його великий палець доторкається до моєї мокрої та трохи набухшої нижньої губи і проводить повільно по краю кутика рота.

- Твоя помада трохи ростерлась, вибачай)

- Ах... Н-нічого... - нервово ковтаю слину.

- А дитинку коли плануєте заводити? - питає один вже дуже п'яний чолов'яга.

- Не знаю, може скоро, може й ні, все залежить від походів на жаль, тому я зв'язаний по рукам та ногам - абсолютно спокійно та навіть вдумливо відповідає Бруно.

- Щ-Щ-ЩО?!! - аж зриваються з глибини моїх грудей шок на всю заллу.

- А-хах, що таке, кришталику мій? - ухмиляється і чмокає під оком, від чого я закриваю його.

- Ух... Я... Н-нічого...

  Він це серйозно?!! Реально ще й дітей зі мною планує?!! Не думаю... Скоріш за все це просто гра. Він відіграє роль для помсти, мабуть.

- Точно не хочеш вина? - раптом пропонує він і я бачу як у нього в руці знову з'явився нізвідки той самий бокал, який Вікторія ж наче поцупила на мить перед початком нашого другого поцілунку?!!

  Я й не помітила через його язик у роті коли уже повернувся бокал на місце.  Мої мізки плавляться коли він так пристрастно цілує мене!

- Н-ні, я н-не х-хочу...

- Добре, як знаєш - спокійно відповідає Бруно та вже починає хилити той бокал до своїх губ, на яких я помічаю легкі залишки своєї помади.

- Н-ні! - тихо шепочу, сіпнувши його за брюки під столом.

- А? Що таке? Таки захотіла випити? - всміхається так легковажно, не знаючи, що там отрута...

- Н-ні, пр-просто там...

  Він почав дивно вдивлятися в мої очі.

- М? Щ-що?

- Не хочеш щоб я це випив?

- А? Т-так, н-не треба! Бо т-там насправді-...

  Він раптом заправляє моє волосся за вухо та нахиляється до нього. Чмокнув, а потім прошепотів коли зойкнула й зомліла:

- Посміхайся зараз при всіх і роби вигляд, що я тобі шепочу щось приємне на вушко.

- Д-добре, але чому? - всміхаюсь, закриваючи очі, а деякі почали дивитися на нас.

- Бо я знаю.

- Що с-саме?!

- Дякую, я ціную твою турботу, але я знаю, що там отрута - продовжує шепотіти і мене пронзає шок.

- Щ-що?!!

- Угу...

- Ал-але як ти побачити в-встиг коли Вікторія-... - шепочу шоковано.

- Я лицар з 16 років. Якби я не мав сталеву уважність до всього, то б не вижив стільки місяців у диких лісах з драконами.

  Віддаляється від мого вуха і я полегшено зітхаю.

- Так, д-дійсно... Але т-тоді коли т-ти хотів поцілувати мене...

  ОЙ, УСВІДОМИЛА, ЩО СКАЗАЛА ЦЕ ВСЛУХ І ПОЧЕРВОНІЛА.

- А-ха-х, ну чого замовкла? Продовжуй своє речення - задоволено ухмильнувся, проводячи пальцем грайливо по краях того бокалу з отрутою.

  Як він може бути таким спокійним, знаючи що його хотіли щойно отруїти?!? Для нього це що буденність?!?

- Ну і... К-коротше, п-перед тим я-як зро-зробити це зі мн-мною, ти точно не д-дивився в бік на Вікторію, тож я-як зміг-...

- Кажу ж, сталева уважність) Усім може здаватися, що я кудись не дивлюся, але насправді я краєм ока буваю абсолютно всюди - знову ухмиляється.

- Ого... - захоплено видала.

- Вау!

- М?

- Це твоє перше слово і речення, яке ти видала повністю без заїкання до мене)

- А?

  Знову трохи зніяковіла...

  Дивно, я навіть "ого" говорила з заїканням, а тут вперше змогла без?!

  Як?!!

- А-ха-х, бачу сама здивована)

- Ехех...

  Він чомусь дивно розглядав моє лице, а потім підняв руку і погладив мене по голові.

- А ц-це за що?

- В сенсі? А хіба мені потрібен привід щоб доторкнутися до моєї нареченої?)

- Ох...

- А-ха-х, ну якщо тобі потрібен привід, то це за те, що захотіла врятувати мене. Молодчинка. Моя рятівниця - м'яко всміхається поки ще гладить по голові і я сама й не помічаю як... Хіхікнула?!

  Бо дивно було чути від такого здоровенного та сильного чоловіка, що я його захистила чи врятувала, хоч і жартома, а все одно дивно...

- Щ-що? - запитую коли Бруно дивно дивився на мене щойно я хіхікнула.

  Аж рука його зупинилась на моїй голові.

- Смійся так частіше - раптом каже і просто обертається від мене, прикривши пів свого лиця та щось набирав у тарілку.

  ЩО?! Ну і що це було?!! Він... Що почервонів?!?

  Намагаюся трохи підійматися над стільцем своїм щоб розгледіти його лице з іншої сторони.

  Ох... Правда... Почервонів трохи...

- А?! Хей, їж собі і не дивись на мене поки! - раптом видає немов якийсь малий і я мимовільно знову хіхікаю.

  Я не пригадую щоб мені дійсно хотілось видавати таку емоцію щиро раніше...

- Хей, ну ви подивіться на неї! Ще й сміється з мене? - гнівно, але більш смішливо каже, досі закриваючи півлиця.

- А-ха-х, н-ну, ти ж сам ска-сказав м-мені р-робити так частіше)

- Будь ласка нікому більше не показуй таку себе... - раптом тихо бурмоче крізь свою руку на лиці.

- А?

- Щоб не посміхалась так до всіх підряд, добре? Тільки до мене...

- Д-добре...

  Йому що так сильно сподобалось?

  Раптом його рука сама потягнулась за тим же бокалом.

  ЩО ВІН ТВОРИТЬ?!

- Н-не піднось д-до г-губ! - в паніці зашепотіла, сіпаючи його багато за одяг під столом і не одразу усвідомила, що наблизилась надто близько до його лиця...