4

будь ласка не забувайте додавати книгу до бібліотеки, це дуже важливо

   Як це сталося?! Чому тепер, чоловік, який раніше викликав у мене страх, зараз викликає якесь тепло променисте на серці?

  Я відчула себе сповненою сил як ніколи раніше! Готова була йти з ним скільки завгодно. Скільки він захоче...

  Бруно... Треба подякувати!

- М-ми можемо з... Зу-зупинитися? - тихо бурмочу, але він одразу мене чує, хоча всі інші завжди з третього разу, бо я дійсно можу, буває, тихо та нерозбірливо говорити щось.

- Щось сталось, Анджеліко?

- Я...

- Вибачте, пане Камільє, карета буде за півгодини - говорить служник моєї сім'ї.

- Півгодини?! Ми ж можемо не встигнути на церемонію! - сердиться.

  Я сіпаю його та тканину одягу вільною рукою, поки інша моя досі лежить надійно закрита його великою.

- М? Що?

- Д-д-дякую... - кажу і відчуваю як сльоза уже полилася по щоці.

  Мене надто зворушили усі його слова... НІХТО ще ніколи не був настільки добрим зі мною!

  Він вражено глянув на мене.

  О, ні! Сльоза! Забула, що не можна плакати! Подумає, що я плакса і тоді точно не одружиться на мені і батько мене вб'є!

- Ой, ви-ви-вибачте мене! - відвертаюся обличчям та хочу витерти сльозу, але той перериває мене.

- Ні, за що ж ти вибачаєшся? Не відвертайся, Анджеліко!

- Ал-але-...

- Поглянь на мене - знову повторює, але більш владно і я слухаюсь.

- Хороша дівчинка, ось так, тобі нічого ховатися від мене - несподівано дуже ніжно всміхається мені та так лагідно промовляє, що я від шоку не одразу відчуваю як великі та довгі пальці водяться по моїх щоках, витираючи мокрі сліди.

  А я все не могла відвести погляд від тих очей, піднявши голову трохи вверх вже вкотре через його високий зріст.

- Запам'ятай, Анджеліко, при мені ти завжди можеш та навіть маєш показувати будь-яку емоцію без обмежень. Запам'ятала? - ближче нагинається до мого обличчя.

- Угу - киваю.

- Розумничка моя - несподівано ніжно погладжує мене по голові.

  Мені цього теж ще ніхто ніколи не робив...

  Я дивлюся на нього, навіть не кліпаючи. Не можу відвести погляд і не хочу вже.

  Хай він продовжує доторкатися до мене. Хай продовжує завжди. Будь ласка...

- Чому ти дивишся на мене немов маленьке розгублене кошеня?

  Мене ще ніколи не порівнювали з такою милою тваринкою...

- Ти так сильно хочеш ласки та тепла? - питає, шепочучи на вухо.

  Я трохи здригаюся, але й сама не помічаю коли починаю кивати мовчки кілька разів на його запитання.

- Хочеш дуже?

  Знову киваю і ті очі немов би починають пускати щось сяюче в мої.

- Ну, якщо хочеш так сильно, то давай, іди сюди - раптом відпускає мою руку, простягнувши до мене дві свої в повітрі.

- Щ-що ви х-хочете зробити з-зі мною?

- Обійняти.

  Ноги трохи почали мліти від одної лиш уяви про те, що моє лице зараз опининиться у нього грудях... Повільно почала підходити.

- Давай, боляче не буде, сміливіш.

  Він притуляє мене до себе і сам обіймає так міцно тими сильними руками... Я в них... В його руках...

- Зі мною ти завжди в безпеці - шепоче знову у вухо коли я вже нічого не бачу, бо лицем повністю в його тілі - Якщо ти будеш-...

  О, ні! Почалося! Це ж оті "якщо", які були у батька! Зараз скаже: будь такою або такою, чи кожен день роби це інакше будеш покарана... Та я згодна на все якщо він буде зі мною таким кожен день... Але чи буде...

- Якщо ти будеш зі мною завжди - раптом чую не те, що очікувала - Я обіцяю, що сяятимеш кожен день.

- Від зо-золота?

- А-ха-х, одразу видно заможна герцогиня!

- Н-ні, я не тому спи-спитала!

  Я просто не зрозуміла, що він мав на увазі...

- Буде тобі і золото, і срібло, і все що схочеш, але сяятимеш ти від щастя настільки яскраво, що будь-які найдорожчі метали померкнуть на твоєму фоні назавжди.

  Обіймає міцніше і я немовби починаю танути в його руках.

- Ось зараз ти вперше не тремтиш біля мене - починаю звикати до шепоту на вухо - Чому, Анджеліко?

- Н-не знаю...

- А-ха-х...

- Щ-що?

- Нічого... - він уже хотів відпустити мене.

  А я - ні.

- Ти чого? - питає коли вціпилась руками в його спину.

- М-можна...

- Ти хочеш ще?

- Угу...

- Карета уже під'їхала! - викрикує служник і я засмучуюсь.

- Нічого страшного, Анджеліко... - відходить таки від мене, бо я змушено відпускаю - Сьогодні буде перша шлюбна ніч і тоді отримаєш більше.

  І все тепло одразу пропало в мені щойно чоловік сказав це...

  Точно... ШЛЮБНА НІЧ?! А я ж була впевнена, що він не захоче!

  Я... Я не готова! Не знаю чи хочу взагалі.
...

  Ніхто з них не почув як служники перешіптувались біля карети.

- Я думала, що наш відомий лицар - Бруно Камільє, не хоче цього шлюбу... А зараз стоїть та перед каретою так обіймає її у сріблястій весільній сукні!

- Це ще нічого, а я взагалі чув як її батько змусив його до цього шлюбу!

- Що?! Серйозно?!!

- Так, Роксанка моя підслухала розмову. Її батько має великий вплив на лицарські походи і сказав, що якщо Бруно Камільє не одружиться на його дочці, то на землях Ґамільтона йому буде заборонено ходити в похід назавжди.

- Що?!!

- Так!

- Це вже занадто... Сказати таке - рівносильно тому, що зробити його взагалі не лицарем, бо на землях Ґамітона зараз проходить як мінімум 95 відсотків усіх лицарських походів!

- Але її батько має владу. Він буквально володіє землями Ґамільтона і в його праві вирішувати хто тут може жити, не те що просто зайти навіть!

- Але я чув, що Бруно Камільє володіє землями Орімпа!

- І що?

- А те, що він теж має владу і не аби хто!

- Ох, одразу видно, що ти ще молодий і не тямиш нічого в політиці! Має владу та вплив той, хто володіє великими землями! А землі Орімпа дуже крихітні у порівнянні з нашим Ґамільтоном! Бруно Камільє відомий більше як шляхетний лицар, ніж герцог. А її батько навпаки зажив слави могутнього тирана. Він зараз на рівні з королем Річардом майже. Наш же лицар має більш формальний вплив.