3

   Розплющую очі та бачу знайому стелю своєї кімнати. Повільно кліпаю, намагаючись згадати, що сталося... Підіймаю одну долоню та поправляю нею волосся, але несподівано помічаю, що палець перев'язаний.

- О, ти проснулась? - чую його голос та здригаюсь - Тихше, ти чого?!

- В-ви бу-були т-тут... Весь час поки я тут леж-лежала?!

- Так, бо палець перев'язував.

  Що?! Чому це зробив він, а не служниці?!

- Ч-чому ви-...

-  В сенсі "чому"?  Це ж мій обов'язок дбати про свою дружину - зовсім без сарказму чи іронії каже той і я дивуюсь.

- Жар-жартуєте?

- Ні, я цілковито серйозний зараз... Анджеліко - раптом вперше звернувся до мене по імені та почав чомусь повільно наближатися до мого ліжка.

  Що уже?! Уже хоче переспати зі мною?!!

- Бла-благаю мо-можна з-завтра?!? 

- Що саме завтра?

- Ну...

- Заспокійся, маленька, тебе аж трясти всю почало... Що ж я тобі такого зробив, що ти так боїшся мене?!! - розгублено каже той.

- Ми... В-ви... Що... Ви зараз хотіли зі мною р-робити?

- Нічого. Просто ближче підійти, а що?

  Уважно вдивляюся в його очі і на диво більше не помічаю в них тої злості, що була раніше.

- Дя-дякую за палець, а те-тепер м-можете вийти?

  Він важко зітхає та розвертається назад.

- Розумію, що я не ідеальний, мене могли боятися, але не думав, що хтось може впасти без свідомості через мене - сухо додає той, не обертаючись обличчям коли виходив.

  Я не могла й слова проронити, бо досі приходила до тями від того, що сталося...

  Яке ж покарання для мене підготують... А, стоп! Точно. Він же взяв усю вину на себе, а йому точно ніц не зроблять за те горнятко.

  Бруно дійсно... Для чого він це зробив?! Йому ж могло б бути абсолютно все одно на це і на мене!

  Розглядала старанно перев'язаний палець...

  Це так дивно з його боку. Він же не любить мене, то для чого прикидатися, що йому було не все одно на той палець?
...

  Я знову заснула чомусь.

  Раптом мене розбудив стукіт у двері.

- А?! Х-ХТО ЦЕ?!?

- Це я. Слухай, ти завжди така ляклива?

- Я... Я про-просто заснула, а в-ви мене розбудили т-тому й злякалась.

  Хм, чому Бруно був одягнений у такий гарний чорний одяг...

  СТОП, ЦЕ ВЕСІЛЬНЕ?!

- В-ви...

- Збирайся, Анджеліко - раптом чомусь каже той.

- К-к-куди?!?

- На весілля... Наше.

- А... Так. Д-добре.

  Точно, батько ж говорив, що це повинно відбутися сьогодні... І перша шлюбна ніч виходить теж...

- Ну і чому поникла так? Хоча б зроби вигляд, що рада - спокійно говорив Бруно, поправляючи у моєму дзеркалі на стіні свої рукави та густе темно-каштанове волосся.

  Йому було байдуже. Спокійний як удав, бо ж скоро все одно повернеться у свої походи і життя його буде таким же як і до зустрічі зі мною - веселим та сповненим пригод. Так, не без ризику життям, але все одно цікавіше та краще ніж у мене, а я залишусь і далі гнити тут!

  Посміхнулась щоб не бути пониклою, як він сказав. 

  М-може запитати стосовно сьогоднішньої ночі?

  Ну... Не схоже, що я його зацікавила у тому плані, бо руки не розпускав, слава Богу. Тож думаю нічого сьогодні не відбудеться після церемонії в церкві. 

  Для такого шлюбу як наш - це всього лише формальність. Він, впевнена, теж має якусь вигоду від цього одруження тому і погодився, а про мене як про дружину всерйоз точно не думає, хоч і раз так уже назвав, але то скоріш для красного слівця.

- Вставай, сонько, проспиш церемонію - тихо бурмоче, зосередившись на моєму вікні чомусь - Твою весільну сукню уже підготували внизу. Купив її я, бо твій батько наполіг щоб було на мій смак.

- Д-добре... - байдуже видаю.

  Ох... Буде хоча б раз коли я не заїкнусь уже...
...

  Я спустилась по сходах на перший поверх і там мене чекала та була сукня.

  Мабуть батьки уже добряче обговорили все з ним поки я була непритомною.

  Стало трохи цікаво яка ж та сукня, якщо була обрана ним на "його смак", а не батьком.

  Розглядала білі та срібні мережива, які так гарно були вишиті на грудях... Тканина дуже якісна... Така приємна на дотик коли проводиш руками по ній...

  Нитки зі справжнього срібла. Не з золота як те, що батько дав вдень, але мене це не хвилювало, а скоріш просто здивувало.

  Відвертого декольте на грудях не було. Руки закриті білою тканиною до самого кінця, а не напівпрозорою, як стало модно недавно.

  Талія була зі сліблястим пояском. Сама спідниця сукні дуже пишна. Дуже!

  Щойно служниці допомогли мені вдягти її, то я відчула себе справжньою принцесою попелюшкою, через таку пухнасту пишність плаття.

  Не витримала та покрутилась в ньому як дитина. Ох, і як же воно закрутилось у дзеркалі!  Неймовірне! І срібні каблуки мені подали з коробки.

  Вони так сяяли тим сріблом, немов би скляні! Ну точно як туфельки попелюшки!!!

  Ух, сама й не думала, що щось зможе підняти мені настрій у день мого такого весілля... Але йому вдалося. Звідки він знав, що я хотіла пишне-пишне плаття попелюшки і такі ж як у неї туфельки?!! Що думки вміє читати? Ми ж і з ним навіть нормально й не поговорили ще ні разу...

- Смак у ньо-нього чудовий! - не витрипавши, сказала, любуючись сукньою на собі у дзеркалі.

  Це був реально перший раз за все моє життя, за всі мої 20 років коли я дійсно любувалась собою у дзеркалі, забувши про комплекси.

  А потім усвідомила, що почуваюся чомусь так легко в ній, немовби зараз взлечу на небо.

  Чому так добре?
  
  І тільки зараз дійшло, що я була без корсету, який перетискав мені дихання та завжди сковував усю.

- Ви за-забули корсет? - здивовано питаю у служниць.

- Ні, схоже твій чоловік забув його придбати до сукні.

- А-ха-х, і пощастило ж тобі з ним! - саркастично додає друга служниця.

- Так, і смак такий жахливий... Надто скромне плаття.

- Ще б пак! У вашої сестри Вікторії весільне  плаття було неймовірним! А цей пожлобився на прикраси та взагалі взяв лише срібло! 

- Не дивно, що тобі здається, що в нього хороший смак, ти ж свого не маєш , а-ха-ха-х!