Глава 1

Перші пари починалися вже через два тижні. Та до цього треба було місто подивитись, книжок в бібліотеці взяти та й в квартирці обжитись, яку мені батьки орендували. На пару з далеким родичем Іваном, що навчався вже на третьому курсі в моєму ж університеті. Вдвох в однокімнатній квартирі це не мої “царські хороми” в батьківському домі, та все ж краще ніж гуртожиток - жити втрьох навіть в меньшій комнатушці то повна дупа. Але чесно кажучи спішив я до міста з інших причин.

За декілька днів до цього я зізвонювався зі своїм майбутнім сусідом, Іван який, та дізнався, що в нього є та сама капсула. А мені жах як кортіло випробувати її - батьки були переконаниі, що вона погано вплива на роботу мозку й дозволяли працювати й гратися виключно на доісторичному ПК. Це той що з екранами, мишею та клавіатурою.

І от каже мені Іван: “Якщо хочеш, приїдь раніше на пару тижнів. Я все одно до моря на декілька днів чкурнути хочу навідпочинок перед навчанням. А ти зможеш в моїй капсулі пограти. В мене там якраз найпопулярніша фентезі- RPG встановлена. Реалізм просто бомба - наче в інший світ потрапляєш.”

Тож накидав на вуха батьків різної локшини про підготовку до занятть, я наче на крилах летів до тої маленької квартирки де мене чекала ще менша гробовидна капсула повного занурення у віртуальний світ!

Вечір знайомства для мене пройшов як в тумані. Наче мале цуценя я бігав навколо цього космічного пристрою, малюючи в мріях, як вбиваю дракона, принцесси падають у мої обійми, а найсильніші клани гукають до себе. Тому єдина фраза, яку я все ж запамятав, була: “ Будь обережним й не сиди довше шести гоин поспіль. А то тебе примусово на декулька годин відпочинку виключатать у найбільш поганий момент. Та й взагалі процедура примусового відключення не з приємних. Все, в тебе є тиждень награтись!”

Цілий тиждень. Та я за цей час так награюсь, що всі форуми ігрові тільки про мене й будуть говорити!

Welcome to the “Throne: Heroes of Sword and Magic”

Десь я таку назву вже бачив. Сподіваюсь далі зі креативом краще буде. Так-с, вибір раси - люди, основний напрямок розвитку - Сила, додатковий - захист. Саме такі стартові налаштовування треба для найшвидшого опанування класу лицаря. Саме таким, гарним, у сяючих обладунках, я уявляв себе з дитинства, зачитуючись пригодницькими романами, легендами про круглий стіл тай просто класичними творами Мартіна й Толкієна. А як тільки стану лицарем, піду шукати дракона! Сподіваюсь принецеси та клаптик королівства мене дочекається.

Стартова площа зустріла мене гомоном великого скупчення людей, скрипом візків та карет і жахливим смородом. Останнє, мабуть, єдиний мінус повного занурення. Так, треба скоріше втекти подалі від цього всього, бо так і помру!

Тіло мого аватара рухалось на диво жваво. Хоча ще вдома читав статті про те, як важко адаптуватись під час перших занурень. Навіть вивчив спеціальний комплекс гімнастичних вправ для віртреальності та повторював його кожного ранку. А воно й не знадобилось! Сподіваюсь, хоч мої знання RPG-світів будуть у нагоді.

- Хлопчику, допоможи старій бабці. Ходь сюди! - почув я десь зліва, вже хвилин 10 блукаючи серед страрих домівок. Перестарався з втечею від смороду й заблукав. Ще й карту не купив. От нубяра!

- Який я тобі хлопчик? Не бачиш, чоловік молодий. Сильний, гарний.

- Так допоможеш, чи як?

Отакі бабці завжди були спасінням для всіх молодих лицарів та магів. Адже саме вони давали перші завдання, допомогаючи стати на ноги та зробити перші кроки на шляху могутності!

- Допоможу, якщо чимось віддячиш.

- Накормити можу та щось з речей чоловіка дати. Ходімо у домівку - розкажу про біду свою.

З креативом досі була біда. В бабці завелись у підвалі жаби й миші, яких вона хоче позбутись. Як повбиваю тваринок, то зможу обрати одну з речей її покійного чоловіка: хилу шкіряну кірасу, меч або шкіряні ж чоботи. Цікаво, гравців-магів гука на поміч інша бабця, в якої чоловік був не вартовим, а якимось бойовим чародієм?

- Добре, добре. Не плач, стара. Впораюсь з мишами й жабами. Але є одна дилема. Як бачиш, зброї в мене нема. Навіть палки якої. А ганятись за тварючками, що тобі докучають, з голими руками, то трохи тупувато. Чи не могла б ти мені нагороду відразу видати? Я про оцю залізяку, що на стіні висить.

- От ти ж хитра морда. Я йому віддам меча, а він як чкурне подалі. А я сиди й мучайся з тими жабами.

- Та куди я з підвалу дінуся? Знущаєшся, чи шо? Якщо так боїшся - кинь мені його, коли  вже злізу вниз.

- Гм, теж правда. Добре. Не буду кидати - я стара, ще в тебе попаду. А тіло твоє потім мені ж витягувати? На, - вручила мені бабця Євлампія меча, - володій! А тепер - у підвал! Як вилізеш, усіх повбивавши, дам тобі пиріжків у дорогу й кринку молока напитись.

Відчуваючи силу зброї я був сповнений рішучості. Додаткових 2-5 пошкоджень до кожного удару це круто. Он, у першої ж жабки, всього 20 одиниць здоров'я проти моїх 100. Так, ще одне божевільне жабеня на мене летить. Ось я тобі. Ннна по мордяці. А зверху якщо вдарити з усієї сили? Критичний удар! Але щось я притомився. Хоч й у віртуальному світі, а відчуваю - ця залізяка важче буде за мої дитячі мечі з дерева.

Присівши у стіни й дочекавшись відновлення здоров'я та витривалості, продовжив бити земноводних. Дивно, що жодної миші не бачив. Наплутала бабця, чи що? Але ж ні - чорним по білому написано

“Вбийте 7 жаб та 7 мишей в підвалі Євлампії. Нагорода: одна з речей її чоловіка та їжа”

“Оновлення завдання. Харизма та інтелект - критичне спрацьовування! Частина нагороди видана достроково.”

Жабок повбивав. І більше нікого нема. Бабця з підвалу не пуска - каже, що бути такого не може й брехлом обзива. Ну що це таке робиться? Тільки зайшов у гру, а вже напоровся на глюк!