Розділ ІV

Сьогодні у госпіталь повинні були завітати якісь поважні гості, тому мама попросила не приходити у парк раніше опівдня. Нестерпно. Кортить якнайскоріше побачити Діда і розпитати його про сьогоднішній сон. Не можу спокійно сидіти й чекати, коли в голові стільки питань: «Невже це дійсно він? Невже той самий Чугайстер. Хіба це той самий лиходій? Як він міг? Чому не зізнався? Не стало духу? Слабак!».
Спочатку я, нібито, сприйняв Дідову історію з розумінням. Кожен може помилитися і кожен має право на прощення. Але ж так довго помилятися – це вже занадто. Сотні років бути таким сліпим бовдуром й рік за роком не бачити своїх лихих вчинків. Не розумію.
Я ходив сердитий з боку в бік своєю маленькою кімнатою і подумки сперечався сам із собою. Одна моя половина давала Діду шанс виправитись, адже він сам зізнався у своїх вчинках. Тим паче його ніхто не примушував. Інша моя половина категорично відмовлялася розуміти вчинки лютого велета. Що робити, я не знав.
Аби з користю провести час і звільнити голову від думок я вирішив поприбирати. Це дійсно заспокоює й допомагає впорядкувати думки. Тільки от із чого почати?

– Сапфір, як гадаєш, де краще почати прибирання? Під ліжком, в шафі, на поличках чи під столом?
Сапфір здивовано поглянув на мене, потягнувся і, піднявши свого чорного пухнастого хвоста догори, рушив геть із кімнати. Не котяча це справа. Не буде він прибиранням лапки бруднити. Ну і дарма. Прибирання допомагає сконцентрувати увагу на простій справі, аби звільнити мозок від нав’язливих роздумів. Якщо перекидати одну думку з боку в бік, наче м’яч якийсь, можна втратити здоровий глузд.
Вчора був досить насичений день, тому я дещо втратив пильність. Здається, я все-таки проґавив ту мить, коли ота жадана і довгоочікувана пригода нарешті завітала у моє життя. Передчуття неймовірної пригоди тягнулось за мною тонесенькою павутинкою, невідривно і легко. Це передчуття було скрізь зі мною, а я так і не помітив, як воно ненароком перетворилося у справжнісіньку пригоду. Це неймовірно! Це дивовижно і неперевершено.
Саме в той час, коли починаєш робити звичні справи, знайомитись з новими людьми й відкриватись назустріч новому й незвіданому, може статися дещо неймовірне. Так зазвичай відбуваються події, що з ніг на голову перевертають життя й змінюють його напрям. Найяскравіші пригоди народжуються несподівано і без попередження.
Навіть уявити не можу, що готує мені ця нова пригода попереду, але абсолютно впевнений, що не маю права залишити все так, як є. Я маю знайти сили й вправність, аби дізнатися якомога більше про Діда, і про чарівну Повітрулю зі сну і про все-все те, про що навіть і не здогадуюсь, але воно є. Знову якась непослідовна дурня в голові. Мабуть, думки сплутані, бо емоції переважають здоровий глузд.

Натрапивши на обгортки від цукерок, я згадав про Бусю. Ця кумедна світла істота одним тільки своїм виглядом змушує усміхнутися. Досі пам’ятаю шоколадні вуса. Я не говорив з нею, не встиг познайомитись, але вона не полишає моїх думок, бо вона особлива.
Я ще не знаю чому, але вона важлива й зможе стати в пригоді. Сподіваюся Буся не злякається й охоче потоваришує зі мною. Дуже сподіваюся на це. Можливо, саме вона стане головною героїнею тої захопливої пригоди, яка вже помалу поглинає усе довкола й пахне так п’янко, ніби гарячі пундики із печі.
Тепер я 100% впевнений, що настирливий запах шоколаду, який переслідував мене, був пов’язаний із Бусею. Я знав, що пригода й неймовірна історія зовсім поруч. І ось вона тут зі мною, не просто поруч. Пригода скрізь, а я в самісінькому її епіцентрі. Цікаво, куди занесе мене ця пригода? Сподіваюся все минеться безпечно.
Мої думки, наче бездонна прірва, де можна загубитися та блукати годинами. Головне, вчасно записувати усе, аби не втратити цікаві ідеї. Поринувши в роздуми, я швидко прибрав кімнату. Якщо не смітити, прибирання займає лічені хвилини, навіть без цікавих роздумів чи допомоги волохатого ледаря Сапфіра. «Зрадник, – подумав я. – Шерсть свою чорну скрізь порозкидав, а прибирати лінується.»
Хоча, як він має прибирати, коли до сказу боїться пилотяг? Найперше його знайомство із величезним страшним монстром – саме таким здався пилотяг малому кошеняті – закінчилось тим, що ми кілька годин після прибирання шукали Сапфіра по всіх закутках у квартирі. Тепер досить тільки взяти пилотяг у руки, навіть вмикати не потрібно, а Сапфір уже в безпечному місці.
– О, а це вже цікаво, – вигукнув я, відкривши шафу. – Поглянь, Сапфіре, це ж повітряний змій.
Кіт зневажливо поглянув на яскраво зеленого змія і жодним чином зацікавленості не виявив. Та що він знає про повітряних зміїв? Для нього це величезна абсолютно безглузда дивна штукенція, не більше. Для мене ж це прекрасна річ, яка допоможе розважити Назара. Так, це буде крута розвага. Ми запустимо повітряного змія високо в небо. Нехай він чкурне якомога далі до хмар, а може трохи далі за небокрай.
Можливо це звучатиме дещо наївно, байдуже. Нехай зелений повітряний змій вирушить у височінь і знайде загублені мрії Назара, відшукає втрачені надії та усмішки, яких йому так не вистачає сьогодні. Ми споглядатимемо за тим, як ніжиться змій поміж яскравого сонячного проміння і будемо потайки йому заздрити.
Я впевнений, що відчуття невагомості, легкості й свободи польоту – це найкраще, що можливо уявити. Я думаю, що це шалений вибух яскравих емоцій, які навряд чи можна з чимось порівняти.
Я ледь дочекався полудня. Час, ніби густа, щойно зварена карамель, тягнувся довгими нескінченними пасмами. Стрілки на годиннику завмерли, ніби хтось їх потайки змастив клеєм, аби пожартувати наді мною. Хвилина за хвилиною, а потім ще і ще, і знову хвилина, а за нею наступна і наступна, і так, здається, нескінченно.
На відміну від мене, пухнастик взагалі не переймався проблемами плину часу. Він, наче справжній повелитель, немов володар нашої квартири, нікуди не поспішає і нічим не турбується.