30

  Завтра настало надто швидко. Петренко щойно заплющила очі, як задзвонив телефон. Олексій нетерпляче цікавився, коли вона прибуде до відділку, адже годинник уже показував дев’яту ранку. Поліцейська мала ще годину тому почати переглядати докази, зібрані в процесі розслідування, як було домовлено з Крісс. Завершивши розмову, Настя глянула на свій розбитий телефон, який глючив від найменшого дотику.«Треба полагодити», — подумала вона. Було що лагодити, і вона це добре знала.

  До дев’ятого листопада залишалися лічені дні. Жінка розуміла, що їй доведеться їхати до рідного містечка. День народження останніх чотирьох років був для неї найгіршим днем у році. Щоразу в період із першого по десяте листопада вона брала відгул з роботи. Разом з Ігорем вони їхали якомога далі від рідного міста та близьких. Останніми роками вона не святкувала свій день народження. Для неї існував лише день народження чоловіка — п’ятнадцяте вересня, і вона казала, що тепер це також її день. Вона знала, що це безглуздо, але так було легше, ніж миритися з усім, що відбувалося напередодні дев’ятого листопада 21-го року. Того року від божевілля того дня її рятував Ігор, а тепер вона покладалася на лікарку Ткач.

  Петренко не пам’ятала, як у стані сп’яніння написала психологині. Здавалося, що перша зателефонувала саме Ірина, хоча точно сказати було складно. Якось уночі, закутавшись у ковдру, Настя випила ще одну чарку й чекала на дзвінок від Вероніки. Вона не пам’ятала, що сказала, коли набирала психологиню, але точно не згадувала, про те що хоче померти. Чому Ірина подумала, що вона планує щось із собою зробити, лишалося загадкою. Сьомого листопада, коли поліціянтка їхала автомобілем до рідного містечка, їй надійшло повідомлення від Ірини: «Не роби цього, не вбивай себе, зупини машину». Вона стиснула кермо, відчуваючи, як у грудях наростає тривога. 

 Ще лишалось шість днів до цього моменту. А зараз, першого листопада, вона лише вдивлялася в розбитий телефон і поспішала до відділку, перед тим зайшовши до майстерні. Майстер, худорлявий чоловік із втомленими очима, пообіцяв, що телефон буде готовий за одну-дві години. «Заберу ввечері після роботи»,— відповіла Настя, намагаючись усміхнутися. 

  … Попри все, з гарним настроєм вона зайшла до кабінету Софі Крісс. Її колега виглядала кепсько: ранкова нудота дошкуляла їй уже третій день, і бліде обличчя Софі лише підкреслювало її перший триместр вагітності. Вони зачинилися в кабінеті на весь день, щоб переглянути матеріали — п’ять об’ємних тек із доказами.

  Під вечір Олексій, поклавши теку на стіл слідчої, повідомив, що результати аналізу ДНК із парників уже надійшли. Софі, сидячи перед підлеглими, вчитувалася в документи вголос: «Маємо шість різних зразків ДНК: три жіночі та три чоловічі. Є один збіг — це Софія Якуб». Вона підвела очі на колег. Настя та Олексій сиділи за столом навпроти, а сержант Лис із кількома патрульними стояли позаду, уважно слухаючи. Настя відчула, як серце пропустило удар, але зберігала спокій. Вона знала, що рано чи пізно її ДНК може спливти в цій справі. «Я кілька разів відвідувала теплиці Валерія, — спокійно пояснила вона колегам. — Один зі зразків, імовірно, мій. Здам необхідний біоматеріал, щоб виключити мій ДНК від ДНК підозрюваних».

«Припускаю, один зі знайдених зразків належить Степанівні, його матері», — додала вона, намагаючись звучати впевнено. Настя знала, що ще один може належати Ігорю, а ще один — невідомій особі, яку їм треба знайти. ДНК Ігоря не було в базі поліції, тож причин для хвилювання вона не відчувала. «Він за кордоном і повернеться не скоро», — подумала вона, але в глибині душі щось тривожило. Принаймні вона переконувала себе, що підстав для паніки немає.

  У неділю, другого листопада, коли довелося працювати в другий вихідний день, ні Настя Петренко, ні Софі Крісс не горіли бажанням затримуватися у відділку до вечора. Поліцейські втомилися вдивлятися в монітор, перечитуючи слова Валерія з допиту. Вони знали напам’ять кожну його фразу. «Чому, коли я запитала про свідка, думала Настя, він сказав: “Я був тут, і свідків нема, ясно?” Чому саме “свідків немає”? Чому не “я був сам” чи “ніхто мене не бачив”? Наче він когось прикриває».

— Забирайтеся додому!— гримнув капітан Дикий. — Сьогодні вихідний, нічого тут ловити. Один день не змінить ситуації. 

Софі, Настя та Олексій переглянулися й без слів зрозуміли одне одного. За пів години вони вже сиділи в затишному барі неподалік. Олексій узяв келих пива, Софі — трав’яний чай із лимоном, а Настя — чистий бурбон без льоду. Склянка бурбона стояла недоторканою: Настя поглянула на хлопця за сусіднім столиком, який голосно замовив коктейль «Блакитна лагуна» без горілки. Барменка здивовано глянула на нього, і Петренко не стримала сміху.

— Що таке? — поцікавилася Софі.

—«Блакитна лагуна», — кивнула жінка на сусідній столик.

Колеги поглянули туди.

— І що? — Олексій, знизавши плечима, зробив ковток пива.

— Сік апельсиновий, Блю Кюрасао, лід — усе в шейкер, струсити й подати з цукровим обідком у високому келиху, — усміхнулася Настя.

— Петренко, поясни нормально, — Софі відставила філіжанку, насупивши брови.

— Невже нічого не кумекаєте? — здивувалася вона. — Думаєте, я просто так знаю рецепт «Блакитної лагуни»? Живеш із барменом — мимоволі вивчиш як робити коктейлі. У стосунках ми…  Я слухала свого хлопця про його роботу і, хотіла цього чи ні, запам’ятала кілька рецептів. Все ще не ясно? Звідки садівник знає деталі роботи криміналістів? Правильно, хтось йому розповідає. Дівчина.

Олексій відставив пиво, нахилившись ближче:

— Чекай, ти серйозно? Я тобі казав що немає ніякої дівчини ніхто не навідувався до нього як він був у карцері.

— Що сказав Валерій, коли ти, Софі, заговорила про кров і хлорку? — продовжила Настя.

— Що люмінол виявляє краплі крові навіть після мийних засобів, — відповіла Крісс.

— Отож-бо! Ти б знала про люмінол, якби не працювала в поліції? А він — садівник, не закінчував академію. Звідки така обізнаність?