9

Стрип-клуб для Вероніки Кос став ніби храмом. Щонеділі, а інколи й у будні, вона тусувалася там зі своїми подругами. Грошей їй не бракувало, вона могла годинами сидіти з дорогою випивкою, залишаючи щедрі чайові стриптизерам. Батько щомісяця давав їй гроші. Усе зазвичай закінчувалося тим, що ближче до півночі хтось із барменів телефонував її сестрі, щоб та забрала п’яну дівчину додому.

Інколи Анастасія думала, що це якийсь фатум — постійно перетинатися з ним. Цього разу Вероніка добряче напилася. Лейтенантка намагалася довести п’яну сестру до машини, але та ще біля стола пручалася, двічі впала, і це виглядало як пародія на ходьбу. Шеф «Алібі», відомий у місті тренер із боксу в минулому, а тепер власник клубу зі шрамом на обличчі, побачив цю сцену, покликав Ігоря та його напарника і попросив:  
— Допоможіть їй, — сказав він тоном, який більше нагадував наказ. У нього була така манера — віддавати накази. — І обережно з дочкою Коса, бо я не горю бажанням зустрічатися з тим старим.

Ігор із напарником рушили до столика Вероніки. Бармен, ідучи поруч, раптом запитав щось дивне, як здалося Ігорю:  
— Хто з них дочка Коса?  

Хлопець подумав, що його крихітка  аж ніяк не могла бути дочкою начальника поліції. Він добре знав, що про дочку Коса ходять чутки: вона мажорка-п’яничка. «Та це Вероніка», — міркував він, поглядаючи на ледь притомну дівчину за столом.  

— Мус… — бармен мало не звернувся до Петренко словом «мусор», але пригадав свою руку, яка досі боліла після удару кришкою смітника. Він подумав і почав інакше, як йому здалося, ввічливіше:  
— Слухай, як тебе там, шеф сказав допомогти.  

Вони взяли Вероніку попід руки й вивели до чорного «Рендж Ровера», посадивши на заднє сидіння.  
— А вдома хтось допоможе? — запитав бармен, наче це справді його хвилювало.  
— Якось дам собі раду, — відповіла лейтенант, сідаючи за кермо.  

Бармен поспішив назад до клубу:  
— Ти йдеш? — гукнув він друга.  
— Секунду, — Ігор махнув рукою напарнику, щоб той ішов.  

— Чого тобі, бешкетнику? — запитала Анастасія.  

Він нічого не сказав, лише всміхнувся. «Це не вона, — подумав Ігор про Петренко. — Вона не може бути дочкою того, хто тримає все місто в страху». Строгі приписи Коса регулювали життя місцевого криміналітету, мов накручений годинник. Казали, що колись начальник поліції розгромив казино, яке маскувалося під книжковий клуб. Воно відмивало гроші через квіткову крамницю та автомийку. Мало хто в це вірив, але рік тому, коли власника казино знайшли мертвим, усе не так фантастично звучало. Одні вважали, що це зробив сам Кос, інші — що його брат, у якого наче була ломка чи біла лихоманка. Подейкували, що через борги.

Коли хлопці повернулися до зали клубу, там уже нікого з гостей не лишилось. Офіціантки прибирали столи, а шеф перераховував касу. Він розділив готівку на дві частини: одну повернув у касу, а іншу поклав у папку з документами про пожежну безпеку. Виходячи, він наказав бармену простежити, щоб усе зачинили. Ігор схопив свій рюкзак — його робота закінчилася. Перед тим, як піти додому, він запитав бармена єдине, що його гризло відтоді, як поїхали дівчата:  
— Максе, що ти знаєш про Петренко?  

Макс не стримав сміху:  
— Ти що? — він реготав. — У неї закохався?  
— Та припини, я просто питаю.  

— Вона ненормальна, — Макс уже спокійніше почав розповідати. —  Приховане стерво. Не зв’язуйся з нею, якщо хочеш ходити на волі, повір, я добре знаю. Три роки тому вона мене арештувала, хотіла посадити за збут наркотиків. Добре, що в мене тоді нічого не знайшли, а то б я досі гриз сухарі в цюпі. Ти чув про затримання Рудої два роки тому? Місцевої дилерки біля Чорного провулку? Я бачив, як її брали. Руду притиснули обличчям до асфальту, а її напарника Петренко ледь не забила дубинкою до смерті.  

— Це не може бути, — він не вірив своїм вухам. Парубок шукав про неї інформацію після того, як вона його відпустила, але знайшов лише плітки й образи на місцевому форумі. Там із прихованих акаунтів писали, що їхній друг чи родич невинний, а вона його підставила. Але хто скаже, що він винний? — думав він. Соцмереж вона не вела, а якщо й вела, то не підписувалася своїм ім’ям.  

— Не може? Та вона того велетня, він був зростом як ти, так відлупцювала, що копи, які приїхали з нею, ледве її зупинили. Послухай, якби не наш шеф, я б разом із ними сидів за ґратами. Після того я зав’язав із «підзаробітками». Шеф погрожував, що першим здасть мене тій навіженій. Подейкують, вона навіть Коса не боїться, хоча його всі бояться.
Ігор валандався в роздумах, ідучи додому. Наступного дня Вероніка не прийшла в клуб, як і в інші дні. Її подруги розповідали хлопцям за барною стійкою, що дівчина в лікарні з черепно-мозковою травмою. Після тієї ночі, коли її забирала сестра додому, щось пішло не так, і вона опинилася на лікарняному ліжку.

Через тиждень до «Алібі» завітала група поліцейських на чолі з лейтенантом Петренко. Вони зайняли ВІП-кімнату з елітними стриптизерками. Хлопці голосно обговорювали нещодавню справу про викрадення ліків із хоспісу, аналізуючи, як здогадалися, хто злочинець. Це більше скидалося на змагання, хто крутіший. Поліцейські, попиваючи вже котрий келих, почали кидати вульгарні натяки до дівчини, яка танцювала для них приватний танець, пропонуючи «ближче знайомство».  

Один із поліцейських допив своє пиво й запитав у своєї колеги:  
— Лейтенанте, як ти здогадалася, що це лікар крав ліки з хоспісу і через їх брак помирали старенькі? Він же себе не видавав.  

Вона відмахнулася, мов це випадковість, удача. Допивши свій бурбон, дівчина відчула, як усе попливло перед очима. Вона покликала танцівницю, що танцювала на шезлонгу. Та підійшла, і вони покинули ВІП-кімнату.  

За хвилину танцівниця повернулася до бару, попросила пляшку води й звернулася до Ігоря:  
— Допоможи, там жінка трохи перебрала.  

Хлопець пішов за нею до вбиральні. Відчинивши двері, він одразу побачив Настю — вона лежала в кутку, притулившись до стіни. Він  сказав, що знає цю дівчину й допоможе їй. Попросив танцівницю повернутися до роботи, а її колегам сказати, що вона пішла з якимось молодиком і оплатила рахунок, тож вони можуть відпочивати. Ще додав, що все, що вони замовлять, він оплатить, але нікому ні слова про те, що вона тут і в такому стані. Ледь пригрозив їй звільненням, якщо розпатякає.