7-8

7  
Листя на деревах уже набуло осіннього забарвлення. Ігор, сидячи на ґанку, насолоджувався ароматом троянд, які ще не відцвіли. Піднявши голову, він побачив журавлиний ключ у небі. Минуло лише два дні після привітної зустрічі у відділку з капітаном Диким, але люди вже шепотілися. Степанівна ненароком підтвердила чутки про спадок, який дістався йому. Люди гадали, що він обманом заволодів майном померлої. Повернувшись до спальні, Ігор зняв рясу та акуратно склав її на ліжку. Потім узяв свій рюкзак, із яким уперше ввійшов до цього дому, і попрямував до виходу. Його перестрів отець Андрій:  
— Ти куди зібрався? Невже я дарма приїхав сюди, щоб допомогти тобі знайти племінницю Коса, а ти так легко здаєшся?  
— Та не здаюся я, просто переїжджаю. Моя роль священника в цьому храмі закінчилася, але Вероніку ми обов’язково знайдемо. Друже, я не раз хотів тебе спитати: чому ти погодився на це все? Ти ж священник, як ти собі пояснюєш те, що допомагаєш людині, яка прикидається отцем? Це ж блюзнірство для твоєї віри.  
Андрій присів на лавку:  
— Ти бачиш ці дерева в саду — ці вишні? Вони не всі однакові, але кожне деревце дає свій урожай. Зрештою ми маємо пироги з вишнями, і не так важливо, з якого дерева їх зібрано.  
— Отче, ти хочеш сказати, що не важливо як, головне — досягти результату? — Ігор засміявся. — Це не суперечить твоїй релігії?  
— Я лише кажу: зі зрізаного дерева нема плодів.  
— Я не відступлю, я й надалі буду священником для тієї громади, поки правда не спливе на поверхню. Але тепер без церковних промов, і це на краще, бо вони мені погано давалися. 
 
Ігор поклав ключі від “Пежо” на лавку біля Андрія, закинув рюкзак на плече і попрямував до воріт, де вже стояла машина таксі. Він назвав таксисту адресу: вулиця Садова 178. Машина рушила до кварталу з такою промовистою назвою — Болота. «Тут тобі й місце», — подумав він.
8

«Шахту в місті Верхній Брід доведеться закрити: на одному з пластів виділяється велика кількість метану, тому її необхідно перевести на режим дегазації. Відкачування води відбувається незаконно з подальшим скиданням у місцеву річку, що призводить до загибелі річкової флори та фауни вздовж русла», — це останнє, що написав Лук’ян своїй подрузі Вероніці з екологічного з’їзду 25 жовтня.

За три місяці до приїзду Ігоря у Верхній Брід отець Лука знайшов у своєї племінниці дозвіл на видобуток копалин у шахті Верхнього Броду. Прочитавши цей документ, він дійшов висновку: люди, які керують містом, наражають усіх містян на техногенну катастрофу. Начальник поліції Дикий не хотів слухати священника про небезпеку, а після розмови поспішив до мерії. Лука остаточно переконався, що звертатися до поліції немає сенсу. Він знайшов у Фейсбуці свою  подругу з еко-конференції. Отець часто відвідував конференції, щоб послухати різні думки про цей світ, хоча інколи вони підривали його віру в людство. Вероніка сказала, що зараз у Німеччині, але обов’язково приїде, щоб висвітлити цю проблему у своєму блозі. Вероніка стала популярною блогеркою, її аудиторія в соцмережах із захопленням стежила за тим, як дівчина викриває негідників і змушує поліцію діяти. Їй подобалося, що навіть генерал-майор Кос, її дядько, почувався ніяково через її розслідування чергового скандалу в департаменті поліції. А коли Лук’ян розповів про містечко Верхній Брід, у Вероніки загорілися очі: «Ще одна сенсація, тисячі коментарів і нові підписники», — подумала вона.

Через тиждень після того, як Вероніка поїхала до містечка, її мати не змогла додзвонитися до доньки. Передчуваючи біду, вона побігла до свого швагра, щоб той допоміг у пошуках її дитини.
— Косе! — розлючено кричала вона на нього. — Ти як твій брат! Як можна бути таким упертим? Мій чоловік — вічна йому пам’ять — завжди казав, що донька потрапить у халепу через її надмірну цікавість до роботи поліції.  

— Ти знаєш, скільки нам сивини на голові додала Вероніка з її полюванням на брудних копів? Вона батька підставила! Його вбили через її довбаний блог! Ти розумієш, якби вона не строчила ті пости, він би не потрапив у пастку до бандюків? Вона знову грається в писаку-журналістку, яка Пулітцерівську премію захотіла. Вона вже доросла, їй двадцять дев’ять. Перебіситься і повернеться за пару днів.  

 Хоч як сильно Кос не намагався сердитися на свою племінницю, вона донька покійного брата, і якби він не хотів цього визнавати, він її любив. Кос наказав своїм людям встановити місце перебування дівчини. Їхній пошук привів до міста Верхній Брід. Сигнал її телефона з’явився лише раз — у лісі за три кілометри від міста, у закинутій будівлі. Місцева поліція не знайшла жодного сліду перебування жінки в їхньому місті. Як люди Коса покинули  Брід одразу за дивних обставин помер місцевий священник, лікарі казали, від серцевого нападу.

Кос разом із так званим претендентом на зятя — Олегом, відомим місцевим адвокатом, який тісно співпрацював із поліцією, — вигадали план, що здавався їм ідеальним. Вони вирішили «підсадити качку» в це містечко, і найкращим варіантом став Ігор — 26-річний хлопець, вибивала зі місцевого стрип-клубу, а заодно хлопець доньки Коса. Олег усе ще мріяв увійти до родини генерала навіть після розставання з Анастасією, плекаючи надію позбутися хлопчиська. Кос уже рік як вийшов на пенсію, отримавши звання, але зберіг зв’язки не в одному відділку поліції та з важливими людьми в країні.  

Олег прийшов до Ігоря, розуміючи, що це ганебне приниження — говорити з таким, як він, але йому нічого не залишалося, крім як затиснути зуби та позбутися цієї помилки з життя Насті. Ігор, тільки-но помітив його, одразу направився, щоб прогнати його з клубу:  
— Спокійно, — зупинив його адвокат — я з миром. Ти хочеш, щоб Кос тебе прийняв у свою родину? — запитав він, уже знаючи відповідь наперед.  
— Допоможи нам знайти племінницю його.

— Тобі що з цього? — поцікавився Ігор, викидаючи якогось дурня з клубу, який чіплявся до дівчат. — На чорта тобі мені допомагати? Чому така доброта?