5.1 На шляху до “Великої жахливої” Корінни

Обличчя нападника, що виявився знайомим і Лані, І Максу, потроху ставало більш природного кольору. Синювата блідість відступала, та Ліна знала, що це – тимчасово і вже завтра йому знову доведеться здобувати крихти енергії, щоб жити ще одну добу, або й менше. 

Макс допоміг йому підвестись. 

– Зараз поліція прибуде! – похмуро буркнув Алекс. Він взагалі не розумів, що сталося з його слухняною та виваженою дівчинкою, яка сьогодні втягувала його в пригоду за пригодою і, здається, на досягнутому й зупинятись не збиралась! 

Тому все це його дратувало та забирало енергію. Однак, гріла думка, що Лань таки погодиться на пропозицію та отримає величезну винагороду, якої їм вистачить надовго. А якщо й не погодиться,він її сам вмовить! Такі шанси не на дорозі знаходять!

– Гепард! Як так? – Макс з болем дивився на свого колишнього колегу. Свого часу Юрі Гепард (так звучало його псевдо, а справжнього імені він і сам, мабуть, не пам'ятав) писав досить популярні книги в своєму жанрі – детектива, чорного гумору, іронічних специфічних трилерів. Він був сам по собі, і ні до яких колаборацій авторів не приєднувався, онак з усіма спілкувався дружелюбно і відкрито. І от тепер він перетворився на одного з тих невиліковних (бо не-засвоєння енергії та неможливість скористатись сублімованою поки не лікувалось) енергоманів.

Страшенно шкода…

Помітивши маячки поліцейського електрокара, Макс різко потягнув за собою худющого Гепарда. 

– Швидко в клуб! Може пронесе! – гукнув Лані та Алексу. 

Однак побитий і знесилений Гепард ледь ногами ворушив, та й поліція була близько. – Не погоджуйтесь на ГРУ! – прогарчав він пересохлим горлом. – Не смійте! Станете, як я! Кріг вас використає і викине на вулицю! – ці слова дались йому надто тяжко і він, ковзнувши зігнутою спиною по кремезній постаті Макса, впав на плитку тротуару. 

Роботи-поліцейські швидко вискознувши з електрокара, підхопили його за руки й за ноги і понесли до авто. 

– Я теж грав! – хрипів Гепард, поки його намагались помістити в спеціальний відсік кару. – Подивіться на мене!

Я… ТЕЖ... ГРАВ...

Радість від перемоги Макса, зустрічі та можливого шоу Корінни миттєво погасла. Важка тиша на мить огорнула всіх трьох. Жоден з них не знав, що сказати та як почати розмову, що так безжально була перервана. 

– Він – енергоман! – майже істерично, розуміючи, що шанс на тривале безбідне життя висковзає з рук, заявив Алекс. – Ви його бачили? Повна деградація! Мало що він може розказати! Не вірте йому! 

Здається, зблідлі щоки Лані порожевіли від сорому за свого супутника. Натомість Макс пильно дивився на нього, здавалось, думаючи про щось своє. 

– Макс… – Ліна взяла його м'язисту рук в свою, привертаючи увагу. – Що думаєш? – спитала, зазирнувши в очі та вже відверто показуючи, що саме його думка для неї зараз надзвичайно важлива, а то й вирішальна для дівчини. 

Макс мовчав… Він знав, що його кар'єра бійця зараз на піку, після якого обов'язково і безповоротно почнеться спад. І тоді він вже не зможе заробляти, а його кредити потрібні хворій сестрі – єдиній, що залишалась у нього з рідних та близьких. Енергоманії він не боявся, вже робив тести перед боями, і експерти сказали, що він – один з тих небагатьох, хто може виробляти свою енергію. 

Але… 

Одна справа він сам і його рішення.

Інша – люди, що від цього рішення можуть залежати. От як зараз Лань, що довірливо зазирає йому в очі. Така довірлива і щира, як і раніше. Хоча… з іншого боку, чи не в більшій безпеці вона буде поряд з ним та іншими райтерами, ніж зі своїм енергопивцем-хлопцем, що вже, певно розпланував, на що витратить її гонорар з гри? 

Тому Макс пильно подивившись кудись вдалину, зітхнув. 

– Я погодився на гру і свою думку змінювати не планую. Але ти, Ліно, маєш добре подумати. Чи не надто це виснажливо для тебе? 

– Повір, моя робота виснажує мене значно сильніше! 

– Все-одно подумай, поки є час. Ну а зараз ідемо на шоу Корінни. Впевнений, Кріг вже й з нею говорив. 

****

Ліна Лань, Алекс та Макс далі пішли вулицями нічного міста в цілковитій тиші. 

Прийшовши до великого нічного клубу, вони увійшли по перепустці Макса в затемнене приміщення, де зараз вже йшло шоу, яке називали оперою жахів. 

На сцені, залитій ілюмінацією фіолетових та криваво-червоних вогнів, стояла струнка фігура в чорній сукні, що спадала на підлогу та розповзалась навколо дівчини, містичним лискучим озером. Здавалось, вона, як і озеро, мала свої хвилі, та жила власним життям, рухаючись зі зміною напрямків та ритмів, наче під нею жили давно вже зниклі на землі, змії. 

А її власниця і без цих спецефектів виглядала, як міфічна богиня темряви. Її містична врода зводила з розуму всіх, хто мав змогу поглянути та зрозуміти її. Вона вабила і водночас відштовхувала, змушувала любити до нестями й ненавидіти себе водночас. 

Це була Велика й Жахлива Леді Корінна, акторка жахів і містики, відома своїми виставами, які перетворювали найгірші кошмари у жахливу реальність, але від цього лише додавали собі глядачів та шанувальників.