4.1 Елла більше не Елла

Елла привезла Ремі в свій маленький кабінетик та закрила двері на електронний код. 

– Розмова, бачу, буде серйозна! – усміхнулась вона. 

– Як тобі сказати… Елл, ти сумуєш за минулим? За тим, як ми писали? 

– По-перше в стінах цього закладу – я професор Анна! А по-друге: ти сам як думаєш? В мене дах їде! Оті герої, оті сцени, емоції, все в голові! Сняться ночами, вдень спокою не дають! 

– От і в мене схожі відчуття. – Ремі сказав це якось не дуже щиро і Елла сівши на крісло навпроти нього, пильно глянула йому в очі. Потім її погляд торкнувся руки без енергетичного браслету. І – вона все зрозуміла!

– Ремі! Ти пишеш, так? – спитала, знаючи відповідь. 

– Пишу… Я не зміг жити без цього. І знаєш, відколи пишу – мені не потрібен браслет. 

– Це самообман, Ремі! Браслет не треба, доки не завершиш… книгу… (вимовила це слово геть пошепки, від чого її голос нагадав шелестіння кулерів ноутубка на столі). А коли завершиш – і що далі? Далі пустота! Книга без читачів – мертва книга! 

– Елл… тобто, професоре Анно! Я вже шість книг написав. 

– Оо… – Ела потягнулась і дістала з ящика столику пластикову банку. Ремі скривився. Саме таку бачив у Агати. 

– Елло! Навіщо ти це п'єш? – сказав з розпачем. 

– Щоб забутись, Ремі! Щоб хоч хвилину спокою мати! 

– А може не треба забуватись? – Ремі взяв руку подруги і колишньої колеги. 

– Що?! Ти про що? 

– Про пропозицію… Є одна людина… яка хоче і має вплив навіть на Раду Семи. Ця людина… він… може дати нам шанс знову зібратись і писати. 

– Ремі… Мені кажеш не пити, а сам під чим сюди приїхав? 

– Абсолютно ні під чим! Тоб ж знайоме ім'я професора Кріга-молодшого? 

– Звісно. Я ж викладаю Світову історію!

– Він вийшов на зв'язок зі мною! Пропонує зібрати команду райтерів для участі в грі. Гра нова, не має аналогів і буде транслюватись онлайн. А після – учасники отримають право видати мемуари і мануали по грі. І, якщо всі умови контракту будуть виконані – він для нас отримає дозвіл від Ради Семи на продовження вже власної творчості не по грі. 

– Ремі… – Елла не вірила своїм вухам. Останні роки вона тільки й мріяла про те, що колись писати можна буде знову і навіть читачі знову з'являться. Однак це видавалось радше сном та мрією, аніж реальністю. А те, що говорив Ремі – і взагалі віртуальною реальністю виглядало. 

– До гри – три доби. Я, Агата, а також Лань і Макс підписали контракти. Хочеш з ними? Як раніше, стати однією командою? 

– Це не реально! – заперечно хитнула головою, аж її сліпучо-білі пасма метнувшись, ударили Ремі по обличчю та огорнули неймовірно приємним ароматом. 

– Реально, люба. А ти зараз втрачаєш шанс… Подумай, будь ласка до завтра. Ми можемо все повернути! 

– Я подумаю, Ремі. Я подумаю… – Елла зітхнула, дивлячись прямо перед собою, поки Ремі виїжджав з відкритого кодом кабінету…