2. Пропозиція для Лані

Ліна Лань, колись авторка романтичних фентезійних історій, а зараз – няня-вихователька дітей в багатих родинах, ледь переступала по вкритому пластиковою плиткою тротуару, відчуваючи, як розчарування глибоко засіло в її серці, а шалена втома – ледь не в кожній клітиночці тіла. Вона була вже на межі своїх можливостей, і розуміла,  що без поповнення енергетичного балансу завтра навіть з ліжка не встане. Її погляд зупинився на вітрині гіпермаркету з енергетичними браслетами економ-класу. Ох ті браслети! Яка ейфорія і сила від перших днів використання! І який цілковитий упадок настає, коли ця дія закінчується, а запас ерегії вичерпується. 

Ці браслети у місті можна було купити на кожному кроці, з різним дизайном та зарядом. Однак, ті, які мали справжню, а не сублімовану штучну енергію, й коштували, як місячний заробіток. Їх могли дозволити собі лише дуже забезпечені покупці, а всі інші, типу її, Лані, задовольнялись суб-продуктом з запасом, якого ледь на кілька днів вистачало. 

Серед мерехтливих вітринних ліхтариків, що вабили, у вітрині відображались обличчя перехожих, що так само, як і вона, заздрісно дивились на покупців з такими бажаними коробочками в руках. 

Можливо, якби Ліна була, як раніше, на вершині своєї літературної кар'єри, з продажем книг і захоплюючими літературними турнірами, зустрічами, колабораціями та презентаціями, вона б не стояла по цей бік вітрини. Більше того, може б їй і браслети не знадобилися б! Жила ж якось раніше без них, а справжню ейфорію і силу, без побічних ефектів відчувала, коли планшет друкував нові розділі її книги, зчитуючи їх з тихого голосу та зосереджених пальців, що бігали теплим від дотиків сенсором. Але останні кілька років книг більше ніхто не читав, і це змушувало її шукати роботу в сфері, яка зовсім не відповідала ні її справжньому покликанню, ні бажанню.

Таки повернувши до входу в магазин, Ліна нігтем провела по картці в сумочці. Там все менше лишалось зарубок, які говорили про рівень наповненості картки. Важке почуття  порожнечі в душі доповнювало відчуття повної безнадії. Вона відчувала, що її життя дрейфує в невідомому напрямку, а вона вже давно не контролює ситуацію.

Коли Лань вибрала найдешевший браслет, що хоч якось, зі скрипом, вписувався в її бюджет, звук кроків ззаду відволік її. Обернувшись, вона побачила вишуканого чоловіка, вдягненого в дорогий костюм. Здавалося, такому зовсім не місце в цьому районі. Надто аристократичний, такі зазвичай тут рідко з'являються. 

– Ви впевнені, що хочете купити цей браслет? – запитав він, показуючи на коробочку в її руках. 

– Так, але... я… – Ліна підняла погляд, здивована несподіваним зверненням. 

– Ви надто стомлені, цього надовго не вистачить. Я б порадив, ось цей. – рука, що цікаво, зовсім без браслета, але з перстнем, схоже, зі справжнього каменю, дістала яскраву коробочку з найвищої полиці. – Дозвольте мені купити його для вас. – усміхнувся незнайомець. 

Ліна відчула, як здивування заглушило її сором та розгублення перед такою пропозицією. Чоловік, який виглядав таким впливовим і впевненим, раптом став для неї джерелом примарної надії. Хоч вона й розуміла, так просто такі дорогі подарунки дарувати ніхто не стане. 

– Дякую, не варто, – змусила сказати себе. 

– Тримайте! – не слухаючи її заперечень, незнайомець провів золотою картою по терміналу робота-менеджера. – Він ваш! Але, якщо ви готові послухати пропозицію, я можу запропонувати вам щось більше, ніж просто енергетичний браслет, – продовжив він, старомодно пропонуючи їй руку.

Ліна боролась з почуттям сорому й незручності та бажанням якомога швидше відчути цілющу дію браслету. Власне, незнайомець може його собі дозволити, і вже купив. То чому ні? 

А забезпечений благодійник вирішив допомогти, та сам забравши коробочку з рук Лані, застебнув браслет на її тонкому і страшенно блідому зап'ясті. 

– Так краще. – майже приязно усміхнувся він. – А тепер ми з вами зможемо поговорити? 

– Так… звісно, я ж тепер вам зобов'язана… – Ліна трималась насторожено, мов справжня лань, яку вона колись бачила в пошуковику Мережі. Цей чоловік трохи її лякав. 

– Ні, заради Ради Семи не говоріть такого! Це я вам зобов'язаний. Я – читав ваші книги і страшенно захоплений ними! – ошелешив незнайомець колишню письменницю. Певно, він знав, чим її можна зачепити та остаточно приспати пильність. 

– Оо, невже? – очі Ліни розширились і від такої заяви, і від дії браслету, що розливав по її тілу струмені енергії та сили, й навіть блідим щокам додав приємного рум’янцю. 

– Так-так. Вони дарували мені неймовірну насолоду! – незнайомець говорив так солодко, що змусив Лань забути про небезпеку та перестороги. Вона й не помітила, як опинилась на вулиці з ним. 

– Ліно! – взявши за її теплу ніжну ручку почав він. – Мене звати професор Кріг, я думаю, ви чули моє ім'я. 

– Звісно! – Кріг був розробником безлічі продуктів на базі Штучного інтелекту, від роботів-продавців до домашніх безпроблемних улюбленців-одноденок. Однак, останнім часом його компанія вийшла на зовсім інший рівень і зайнялась неймовірно реалістичними комп'ютерними іграми. Їх особливість була й в тому, що вони транслювались в Мережі в режимі реального часу, приваблюючи мільйони глядачів, а геймери набували ознак своїх персонажів навіть в реальному житті. Як, власне, і загинути могли, якщо їх життя в грі закінчувались. 

– Справа в тому, що моя компанія створила абсолютно нову гру. Такої ще не було в усьому світі. Кажуть, навіть Рада Семи зацікавилась нею, однак поки на контакт зі мною не вийшла. – продовжував Кріг, гіпнотизуючи Лань,яка й так плавала на хвилях ейфорії через неймовірно потужний енергозапас браслету.