Розділ 70: Вічне кохання

Теплий вечір огорнув їхній будинок м’яким світлом сонця, що сідало за обрій, а сад за вікнами наповнював повітря солодким ароматом квітучих троянд. Ліза стояла на веранді, тримаючи в руках стакан соку, її легка лляна сукня гойдалася від легкого вітерця. Її темне волосся було зібране в недбалу косу, а очі, сповнені тихої радості, дивилися на Женю і Катю, які ганялися один за одним по траві, сміючись і розкидаючи пелюстки квітів. Її живіт, уже злегка округлий від вагітності, додавав їй особливого сяйва, а серце стискалося від вдячності за кожен момент цього життя. Олександр стояв поруч, його біла сорочка була розстебнута на верхньому ґудзику, а в руках він тримав тарілку з фруктами, які щойно приніс із кухні. Його погляд, теплий і сповнений любові, ковзав від Лізи до дітей, і він посміхався, ніби все ще не вірив у своє щастя.

– Мамо, Саша, дивіться, я зробила корону з пелюсток! – вигукнула Катя, її голос дзвенів від захвату, коли вона гордо приміряла на голову імпровізовану прикрасу.

 Її рожеві шорти були припорошені травою, а косички розтріпалися від біганини. Женя, який сидів на гойдалці з телефоном у руках, закотив очі, але його губи здригнулися в усмішці.

– Катя, ти виглядаєш, ніби принцеса з планети Блискіток і Пелюсток. Але якщо пелюстки впадуть мені в лимонад, я тобі цього не пробачу, – пожартував він, його підлітковий сарказм викликав у Лізі легкий сміх.

Олександр поставив тарілку на дерев’яний стіл і підійшов до Лізи, його рука м’яко лягла на її талію, а пальці ніжно погладили її живіт.

– Лізо, я починаю думати, що Катя тренується, щоб стати головним дизайнером дитячої кімнати для нашого малюка, – прошепотів він, його голос був низьким, із ноткою гумору, але очі блищали від ніжності.

Вона повернулася до нього, її рука м’яко торкнулася його щоки, і вона відчула знайомий трепет від його близькості.

– Саша, якщо вона додасть блискітки до дитячої, нам доведеться наймати цілу бригаду прибиральників. Ти готовий до цього? – відповіла вона, її тон був грайливим, але в очах світилася любов.

З будинку долинали звуки музики – Олег і Вікторія, які приїхали на вечерю, готували щось на кухні, періодично сміючись і сперечаючись про те, як правильно нарізати овочі для салату. Олег, у своїй звичній манері, розповідав анекдот, його гучний голос переривався Вікторіїним сміхом, який звучав несподівано м’яко, ніби вона нарешті дозволила собі бути щасливою. Їхні стосунки, які почалися з напруги і непорозумінь, тепер виглядали як міцний союз, сповнений взаємної поваги і тепла. Ліза посміхнулася, слухаючи їх, і подумала, як дивно доля звела їх усіх разом.

– Лізо, ти бачила, як Олег намагається виглядати шеф-кухарем? Я боюся, що ми закінчимо вечір із салатом у стилі «хаотичний мікс», – пожартував Олександр, його рука все ще лежала на її талії, а його погляд ковзнув до будинку.

Вона засміялася, притулившись до нього ближче.

– Саша, дай йому шанс. Якщо Вікторія його ще не вигнала з кухні, значить, у нього є потенціал. Або вона просто закохана до нестями, – відповіла вона, її голос був сповнений тепла.

Вечеря була гамірною і веселою, як завжди, коли їхня велика родина збиралася разом. Стіл на веранді був заставлений тарілками з домашньою пастою, запеченими овочами і яблучним пирогом, який Ліза спекла зранку. Катя наполягла на тому, щоб усі наділи паперові корони, які вона зробила з пелюсток і картону, і навіть Олег, із його гучним сміхом, слухняно приміряв одну, бурмочучи:

– Катю, я ж комерційний директор, а не король джунглів!

 Вікторія, сидячи поруч із ним, посміхалася, її елегантна сукня контрастувала з короною, але в її очах було щось нове – спокій, якого Ліза раніше не помічала.

Женя, відірвавшись від своєї тарілки, раптом запитав:

– Саша, а коли малюк народиться, ти навчиш його грати у баскетбол? Бо я не хочу бути єдиним, хто тягне нашу команду!

 Його тон був наполовину жартівливим, але очі блищали від передчуття. Олександр посміхнувся, його рука знайшла Лізину під столом, стискаючи її.

– Жень, я обіцяю, що ми з тобою зробимо з нього справжнього чемпіона. Але тільки якщо ти навчиш його не красти твої чипси, а краще почнеш ділитись– відповів він, викликавши сміх у всіх.

Катя, не відстаючи, додала:

– А я навчу його малювати! І ми разом зробимо блискіткову картину для дитячої!

 Її ентузіазм був заразливим, і навіть Вікторія, яка зазвичай трималася стримано, розсміялася.

– Катя, якщо ти зробиш блискіткову картину, я особисто куплю тобі цілу коробку блискіток. Але тільки якщо обіцяєш не засипати ними мій офіс, – сказала вона, її тон був грайливим, і Ліза відчула тепло від того, як Вікторія стала частиною їхньої родини.

Коли діти побігли гратися, а Олег і Вікторія залишилися на веранді, попиваючи вино і сперечаючись про нову бізнес-ідею, Ліза і Олександр відійшли до саду. Вони зупинилися біля старого дуба, його гілки гойдалися над ними, а зірки мерехтіли в небі, ніби благословляючи їхній момент. Олександр обійняв Лізу ззаду, його руки м’яко лягли на її живіт, і він поцілував її в шию, викликавши легкий трепет.

– Лізо, пам’ятаєш той день у ліфті, коли ти облила мене кавою? – прошепотів він, його голос був сповнений ніжності і легкого гумору.

 Вона засміялася, повернувшись до нього, її руки обвились навколо його шиї.

– Саша, я думала, ти мене звільниш за це. А ти замість цього вкрав моє серце і подарував щастя, – відповіла вона, її очі блищали від любові.

Він посміхнувся, його пальці м’яко торкнулися її щоки.

– Лізо, я не розумів чого мені в житті не вистачає до зустрічі з тобою, Женю, Катю, і тепер… нашого малюка. Це більше, ніж я міг мріяти,. Внутрішня недостатність заповнена остаточно. Всім – тобою, щастям, коханням, дітьми» – сказав він, його голос був щирим, із ноткою благоговіння.

Вона притулилася до нього, її губи знайшли його в ніжному, але пристрасному поцілунку, який здавався вічним. Їхні серця билися в унісон, а шум саду і сміх дітей у далечині створювали ідеальну гармонію.