Розділ 69: Несподіванка

Ранок, сонце кидає м’які золотаві смуги на дерев’яну підлогу. Ліза прокинулась із невимовною тяжкістю у шлунку. Вона відчувала біль, кислотність і ніби її нудило. Було зовсім рано і вона нікого не хотіла будити. Сашко міцно спав обійнявши її подушку. Потихеньку вийшовши з кімнати вона пішла у ванну. Але навіть після холодної води на її обличчі і шиї, легше їй не стало.

Ліза вирішила, що їй необхідне повітря. Готувати сніданок сил не було, тому вона вирішила пройтись до найближчого супермаркету і взяти свіжу випічку. Натягнувши на себе спортивний костюм вона вийшла. Поки йшла по пустим вуличкам, шлунок приходив у норму. Дійшовши до цілодобового супермаркету Ліза відразу відчула цей неймовірний запах свіжої випічки. Пройшовши до потрібного відділу вона взяла свіжі пиріжки з фруктами, рулет з м’ясом і заварні тістечка. Вже на касі Ліза накинула оком на стелаж з різними медичними дрібницями. Її погляд зачепився за тест на вагітність. Вона схопила його і докинула до своїх покупок. Вийшовши на вулицю і попрямувавши додому, Ліза переклала з паперового пакета тест у карман спортивної куртки і пробурмотіла собі під ніс:

–Мабуть я з’їхала з глузду. Навіщо я його взяла?

Повернувшись додому, її вже чекали три пари очей на кухні. Сашко схвильовано підійшов до неї тримаючи Лізин телефон в руках.

–  Ти куди зникла, я прокинувся тебе нема і в будинку я тебе не знайшов. І телефон вдома залишила, - Саша підійшов до неї дивлячись з настороженістю в очах.

–  Добрий ранок, мої любі. Я просто рано прокинулась. Вирішила не шуміти на кухні і пройшась у супермаркет за свіжою випічкою. – відповіла Ліза.

Сашко нахмурив чоло, так що між брів з’явилась зморшка. Він спостерігав,як вона поцілувала дітей і підійшла до нього, обійняла однією рукою і поцілувала у щоку.

– Візьми пакет будь-ласка і накривайте на стіл. Ставте чайник, а я перевдягнусь і прийду.

Діти почали діставати чашки і тарілки, та Саша взяв її за руку:

–  З тобою все гаразд? Ти нормально почуваєшся? – спитав хх.

– Так, любий. Чому скільки питань? Все газазд. – посміхнулась Ліза.

Сашко закотив очі і сказав:

– Ти і купована випічка – речі несумісні, - пожартував Саша.

Ліза засміялась:

–  Я вирішила влаштувати собі вихідний. Іди допоможи дітям, я зараз прийду.

Ліза зайшла до кімнати, перевдягнулась і складаючи костюм до шафи натрапила рукою на тест в кармані. Вона схопила його і пішла до ванної. В голові гуділо одне питання – «А якщо так?»

Ліза сиділа на краю ліжка, тримаючи в руках тест на вагітність, її пальці злегка тремтіли, коли вона вдивлялася в дві чіткі смужки. Її серце калатало, змішуючи радість із легкою панікою, а в голові гуділи думки, як рій бджіл. Вона була в легкому домашньому костюмі, її темне волосся розсипалося по плечах, а очі, широко розплющені, відбивали суміш здивування і трепету. Будинок був тихим – діти з Сашком на кухні. І вона не могла зрушити з місця. Ліза глибоко вдихнула, відчуваючи, як повітря наповнює її легені, і спробувала зібрати думки. Вагітність. Зараз. Після всього. Вона посміхнулася сама до себе, але посмішка була нервовою, ніби вона намагалася вмовити себе, що все буде добре.

Двері тихо скрипнули, і Олександр увійшов до кімнати. Він виглядав бадьорим, із легкою посмішкою, яка завжди з’являлася після контакту очі в очі.

– Лізо, ти йдеш снідати? Тобі може не дістатись. Наші діти сього напрочуд голодні виявились, – сказав він, його голос був теплим, із ноткою гумору.

 Він зупинився, помітивши її напружений вираз обличчя, і його брови злегка насупилися. 

– Лізо, що сталося? Ти виглядаєш так, ніби привида побачила, – додав він, намагаючись розрядити атмосферу, але його очі вже шукали відповідь у її погляді.

Ліза підняла тест, її рука злегка тремтіла, коли вона простягнула його йому.

– Саша, я… здається, у нас буде ще один член сім’ї, – сказала вона, її голос був тихим, але сповненим змішаних емоцій – радості, страху, очікування.

 Олександр завмер, його очі розширилися, коли він узяв тест і подивився на нього. На мить його обличчя стало нерухомим, ніби він намагався осмислити новину, а потім його губи розтягнулися в широку, майже хлоп’ячу посмішку.

– Лізо, ти серйозно? Ми… ми будемо батьками? – запитав він, його голос тремтів від захвату, але в очах промайнула тінь невпевненості.

Він підійшов ближче, його руки м’яко лягли на її плечі, і він зазирнув їй в очі, шукаючи підтвердження.

Вона кивнула, її власна посмішка стала ширшою, але очі зволожилися від емоцій.

– Так, Саша. Я сама ще не до кінця вірю, але… це правда. Зранку якось шлунок почав "передавати вітання" і я вирішила пройтись на свіжому повітрі, заодно взяти щось на сніданок…. А там побачила тест. І я взяла…не знаю навіщо. Зробила ….. І ось, – відповіла вона, її голос зірвався на останньому слові, і вона засміялася крізь слози, ховаючи обличчя в долонях.

 Олександр обійняв її, притягнувши до себе, його руки міцно стискали її, ніби він боявся, що вона розтане.

– Лізо, це… це найкраща новина, яку я міг уявити. Я невимовно щасливий. Їх тепер буде троє. Це неймовірно. Ми впораємося. Ми завжди справляємося, правда? – сказав він, його голос був сповнений ніжності, але в ньому відчувалася та впевненість, яка завжди заспокоювала її.

Вони сиділи на ліжку, обіймаючись, коли двері до спальні різко відчинилися, і Катя увірвалася в кімнату, її косички гойдалися, а в руках вона тримала свій улюблений плюшевий єдиноріг.

– Мамо, Саша, я придумала, як назвати нашу нову собаку! Її зватимуть Блискітка! – вигукнула вона, не помічаючи напруженої атмосфери.

За нею з’явився Женя, його волосся було скуйовджене, а в руках він тримав телефон, явно відволікшись від гри.

–  Ви взагалі йдете їсти? Все вже вичахло. І чай і випічка. І Катя, ми ще не домовилися про собаку, заспокойся, – буркнув він, але його очі зупинилися на батьках, які виглядали незвично серйозними.

– Що сталося? Ви виглядаєте так, ніби хтось з’їв останній шматок пирога, – додав він, його підлітковий сарказм викликав у Лізі легку посмішку.