Розділ 68: Епілог: рік потому

Ранкове сонце заливало кухню їхньої просторої квартири, відбиваючись від білих стільниць і розсипаючи золотаві відблиски по дерев’яній підлозі. Ліза сиділа за столом, тримаючи в руках чашку трав’яного чаю, її темне волосся було зібране в недбалий пучок, а в очах блищала тиха радість. Рік минув із їхнього весілля, і життя, яке колись здавалося хаотичним танцем між роботою, дітьми і пристрастю, нарешті знайшло свій ритм. Вона погладила пальцями обідок чашки, згадуючи, як усе починалося – від незграбної зустрічі в ліфті до моментів, коли Олександр став не лише її коханням, а й частиною їхньої сім’ї. Її легка сіра кофта зсунулася з плеча, оголюючи засмаглу шкіру, а на губах заграла посмішка, коли вона почула, як Женя і Катя сперечаються в сусідній кімнаті.

Катя, тепер уже одинадцятирічна, у яскраво-рожевій футболці з блискучим написом «Єдиноріг forever», сиділа на підлозі вітальні, розкидавши кольорові олівці. Вона малювала черговий «шедевр» – цього разу сімейний портрет, де Олександр, за її словами, «виглядав як супергерой із краваткою». Женя, якому вже виповнилося тринадцять, лежав на дивані з планшетом, періодично закочуючи очі на сестрині вигуки.

– Катю, серйозно, ти намалювала Сашу з м’язами, як у бодібілдера? Він же просто директор, а не Халк! – пожартував він, його голос був сповнений підліткової іронії, але кутики губ зрадницьки піднімалися. Катя фиркнула, не відриваючись від малюнка.

– Жень, ти просто не розумієш мистецтва! Саша – герой, бо він витримує твої нудні ігри і мої блискітки! – відповіла вона, її очі сяяли від завзяття.

Олександр увійшов до кухні, його темно-сині джинси і біла сорочка надавали йому невимушеного, але елегантного вигляду. Його волосся було злегка вологим, а на обличчі грала тепла посмішка, коли він побачив Лізу. Він нахилився, щоб поцілувати її в скроню, його губи затрималися на мить, викликаючи в неї легкий трепет.

– Доброго ранку, моя королево. Готова до чергового дня в нашому цирку? – пожартував він, його голос був низьким, із ноткою грайливості.

Ліза розсміялася, її рука м’яко торкнулася його щоки.

– Саша, якщо ти називаєш нашу сім’ю цирком, то ти точно головний клоун, – відповіла вона, її очі блищали від ніжності.

Вони сіли за стіл, де вже чекали свіжі круасани і тарілка з нарізаною полуницею – результат спільних зусиль Жені і Каті, які напередодні влаштували «кулінарний експеримент». Олександр узяв шматочок полуниці, задумливо жуючи.

– Знаєш, Лізо, я думав, що після року з вами я буду готовий до всього. Але вчора Катя переконала мене зіграти в її «єдиноріжну пригоду», і я досі не впевнений, чи виграв я, чи програв, – сказав він, його тон був наполовину серйозним, але очі іскрилися від сміху.

 Ліза прикрила рот рукою, стримуючи сміх.

– Саша, якщо ти пережив її блискітки і Женін сарказм, то ти точно чемпіон. Але не розслабляйся – вони вже планують нову атаку,вони завжди планують нову атаку,  – відповіла вона, кивнувши в бік вітальні, де Катя гучно оголосила, що «Саша мусить намалювати єдинорога разом із нею».

День пройшов у звичному ритмі: Женя вирушив на тренування з баскетболу, а Катя тягнула Олександра до парку, де вона вирішила влаштувати «полювання на метеликів» із саморобною сіткою. Ліза спостерігала, як Олександр терпляче бігав за Катею, прикидаючись, що «майже спіймав» метелика, його сміх гучно лунав серед дерев. Його високий силует у легкій куртці контрастував із маленькою фігуркою Каті, яка стрибала від захвату, її русявий хвіст гойдався в такт рухам. Ліза відчувала, як її серце стискається від тепла – Олександр не просто увійшов у їхнє життя, він став його невід’ємною частиною, і діти любили його так само сильно, як вона.

Пізніше того ж дня вони всі разом сиділи у вітальні, граючи в настільну гру, яку Женя вибрав із явним наміром «розгромити» Олександра.

– Саша, без образ, але ти програєш уже третій раз. Може, тобі варто повернутися до своїх директорських звітів? – пожартував Женя, його очі блищали від лукавства, коли він пересував фішку на дошці.

Олександр театрально зітхнув, відкинувшись на спинку дивана.

– Жень, я дозволяю тобі виграти, щоб ти не плакав. Але наступного разу я покажу тобі, хто тут бос, – відповів він, його голос був сповнений гумору, але він підморгнув Лізі, ніби запрошуючи її приєднатися до гри.

Вона розсміялася, її рука м’яко лягла на його коліно.

– Саша, не провокуй його. Женя вже планує, як поставити тебе на місце в баскетболі, – сказала вона, її тон був грайливим.

Тим часом Олег і Вікторія, які стали несподіваною, але міцною парою, завітали в гості ближче до вечора. Олег, у своїй звичній сірій толстовці, тримав коробку з піцою, а Вікторія, одягнена в елегантну бежеву сукню, виглядала більш розслабленою, ніж будь-коли. Її світле волосся було зібране в низький хвіст, а в очах читалася тиха радість, коли вона дивилася на Олега.

– Лізо, я досі не вірю, що ти витримала цього диктаторського типа цілий рік, – пожартував Олег, кивнувши на Олександра, який у відповідь кинув у нього подушкою з дивана.

– Олеже, я витримую твої жарти ще довше, так що не починай, – відповів Олександр, його посмішка була широкою, а очі блищали від дружньої теплоти.

Вікторія сіла поруч із Лізою, її рука м’яко торкнулася її плеча.

– Лізо, я мушу сказати, ти зробила з нього людину. Раніше він був просто босом, а тепер… ну, майже нормальний, – сказала вона, її голос був сповнений легкої іронії, але в ньому відчувалася щира повага.

 Ліза посміхнулася, її очі зустрілися з очима Вікторії.

– Вікторіє, дякую. Але ти сама знаєш, як це – приборкувати «босів», – відповіла вона, кивнувши на Олега, який уже сперечався з Женею про правила гри.

Усі розсміялися, і атмосфера наповнилася теплом і легкістю.

Коли гості пішли, а діти нарешті лягли спати, Ліза і Олександр залишилися на балконі, тримаючись за руки. Нічне небо було усипане зірками, а легкий вітерець ніс із собою запах осіннього листя. Ліза притулилася до нього, її голова лежала на його грудях, а його руки міцно обіймали її.