Розділ 62: Колишні інтриги

Ранок у квартирі Лізі був наповнений метушнею: на столі на кухні був страшенний безлад, листки і списки оновлені Катіними ескізами з блискітками, а Женя, сидячи на дивані, гортав планшет. Ліза, одягнена в легкий сірий светр і джинси, стояла біля плити, готуючи млинці, від яких по квартирі розносився солодкуватий  з ваніллю аромат. Її волосся було зібране в хвіст, але кілька пасом вибилися, падаючи на обличчя, коли вона зосереджено перевертала млинці. У її рухах відчувалася енергія, але очі видавали легку тривогу – весілля було вже за кілька днів, і вона намагалася тримати все під контролем.

Олександр сидів за столом, переглядаючи електронну пошту на ноутбуці, його темно-синій піджак висів на спинці стільця, а сорочка була розстебнута на верхній ґудзик, надаючи йому невимушеного вигляду. Він підняв очі, коли Катя вбігла до кухні, тримаючи в руках свій улюблений плюшевий єдиноріг.

– Мам, Саша, я придумала, як прикрасити машину для весілля! Можна повісити на неї рожевий бант, як у єдинорога! – вигукнула вона, її голос дзвенів від захвату, а очі блищали, ніби вона вже бачила цю картину.

Ліза розсміялася, ставлячи тарілку з млинцями на стіл.

– Катю, якщо ми прикрасимо машину, як твого єдинорога, всі гості подумають, що ми їдемо не на весілля, а на парад казкових істот, – пожартувала вона, але її тон був теплим, сповненим любові до доньчиної фантазії.

 Олександр підморгнув Каті, його посмішка була грайливою.

– Катю, я згоден на бант, але тільки якщо Женя обіцяє не включити в плейлист важкий рок, – сказав він, його голос був сповнений гумору, але очі м’яко дивилися на Лізу, ніби нагадуючи, що він тут, щоб підтримати її в цьому хаосі.

Женя відірвався від планшета, його брови комічно піднялися.

– Саша, якщо ти дозволиш Каті повісити той бант, я виберу пісню, від якої всі гості втечуть до кінця вечора, – відповів він, його тон був наполовину серйозним, але кутики губ видавали, що він насолоджується цією сімейною перепалкою.

Ліза поклала руки на стегна, її очі блищали від розваги.

– Ви троє домовитеся, чи я сама виберу плейлист, торт і прикраси. І повірте, там будуть тільки Катині єдинороги, – сказала вона, і кухня наповнилася їхнім сміхом.

Того ж дня в офісі холдингу атмосфера була менш легкою. Ліза сиділа за своїм столом, перевіряючи остаточні звіти для проєкту, коли її телефон задзвонив. На екрані висвітилося ім’я Вікторії, і Лізине серце стиснулося від передчуття. Вона не бачила Вікторію з моменту її звільнення, але чутки про її спроби повернутися до холдингу доходили до неї через колег. Ліза зітхнула, приймаючи виклик.

– Вікторіє, я не думала, що ми ще спілкуватимемося. Що сталося? – запитала вона, її голос був спокійним, але з ноткою настороженості.

Голос Вікторії на тому кінці був холодним, але з відтінком самовпевненості.

– Лізо, я просто хотіла привітати тебе з весіллям. І, знаєш, я подумала, що було б цікаво… завітати. Скажімо, як подруга Олега. Ти ж не проти, правда? – сказала вона, її тон був солодким, але Ліза відчула приховану загрозу.

Її пальці стиснули телефон, а в голові промайнула думка: «Вона не здається». Проте Ліза змусила себе посміхнутися, відповідаючи з легкою іронією:

– Вікторіє, якщо ти прийдеш із єдинорогом для моєї малої, я подумаю. Але без інтриг, добре? У нас і так вистачає клопотів із тортом.

Вікторія коротко розсміялася, але її сміх був різким, як скло.

– О, Лізо, ти завжди така дотепна. Не хвилюйся, я не планую псувати твій день. Поки що, – відповіла вона і поклала слухавку, залишивши Лізу з відчуттям неспокою.

 Вона відкинулася на спинку крісла, її пальці нервово постукували по столу, коли вона намагалася відігнати думки про можливі проблеми.

Того вечора Олег завітав до квартири Лізі й Олександра, тримаючи в руках пляшку вина і папку з останніми весільними деталями. Його оченята виблискували, але видавали легку напругу, а на обличчі грала звична лукава посмішка.

– Саша, Лізо, я приніс вам вино, щоб відсвяткувати, що ми майже вижили в цьому весільному божевіллі. Але я чув, що Вікторія дзвонила тобі, Лізо. Що вона задумала? – запитав він, його тон був наполовину жартівливим, але з ноткою занепокоєння, коли він сів на диван.

Ліза зітхнула, передаючи Олександру тарілку з печивом.

– Вона хоче прийти на весілля. Каже, що як твоя подруга. Олеже, я не хочу драми, але щось мені підказує, що вона не просто хоче потанцювати, – відповіла вона, її голос був спокійним, але очі блищали від тривоги.

Олександр нахмурив брови, його рука м’яко стиснула її плече.

– Лізо, якщо вона з’явиться, я подбаю, щоб усе було під контролем. Але, Олеже, ти ж із нею розберешся, правда? – сказав він, його тон був серйозним, але з ноткою довіри до друга.

Олег відкинувся на спинку дивана, його пальці нервово крутили келих із вином.

– Я розмовляв із нею вчора. Вона… складна, але я сказав їй, що якщо вона спробує щось витворити, я сам виведу її з весілля. І, знаєте, я, мабуть, мушу зізнатися, – він замовк, його щоки злегка почервоніли, що було рідкістю для нього.

 Ліза і Олександр переглянулися, їхні брови здивовано піднялися.

– Олеже, ти що, закохався в неї? – пожартувала Ліза, але її тон був м’яким, сповненим дружньої підтримки.

Олег розсміявся, але його сміх був знервованим.

– Скажімо так, я дав їй шанс. І вона пообіцяла поводитися адекватно. Але якщо вона почне свої ігри, я готовий надіти Катіну корону і вигнати її сам, – відповів він, його голос був сповнений гумору, але очі дивилися на них із щирістю.

Ліза посміхнулася, відчуваючи полегшення.

– Олеже, якщо ти надінеш корону, я вимагаю фото. Але дякую – я знаю, що ти на нашому боці, – сказала вона, її рука м’яко торкнулася його плеча.

Олександр підняв келих, його очі блищали від тепла, коли він подивився на Лізу.

– За нас. І за Олега, який, здається, готовий битися з Вікторією заради нашого щастя. І, можливо, заради свого власного, – сказав він, його голос був низьким, із ноткою гумору, але сповненим вдячності.