Розділ 61: Приємні клопоти.

Ранкове сонце пробивалося крізь тонкі штори, заливаючи кухню Лізи м’яким золотавим світлом. На столі лежали розкидані списки гостей, зразки меню і кольорові папірці з Катіними ескізами для весільної арки. Ліза, одягнена в легку блакитну блузку і джинси, тримала в одній руці чашку кави, а в іншій – телефон, де вона сперечалася з кондитером про триярусний торт. Її волосся було зібране в недбалий пучок, а на обличчі читалася суміш рішучості й легкої паніки.

– Ні, я розумію, що ванільний бісквіт популярний, але Катя наполягає на шоколадному шарі. Так, я знаю, що вона не наречена, але повірте, вона влаштує революцію, якщо не буде шоколаду. І повірте, мною і нареченим цей варіант торту погоджений, – говорила Ліза, її голос був наполовину жартівливим, але з ноткою втоми.

Катя, сидячи на підлозі з фломастерами, підняла голову, її очі блищали від ентузіазму.

– Мам, скажи їм, що ще треба посипку у формі зірочок! І блискітки, багато блискіток! – вигукнула вона, розмахуючи малюнком, на якому торт виглядав як щось із казки про єдинорогів.

Женя, який сидів за столом із ноутбуком, закотив очі.

– Катю, не перегинай,  якщо там будуть блискітки, я відмовляюся їсти цей торт. Він виглядатиме так, ніби його з’їли єдинороги і повернули назад, – пробурмотів він, але його кутики губ ледь помітно піднялися, видаючи, що він насолоджується цією метушнею.

Олександр увійшов до кухні, тримаючи в руках стос запрошень, перев’язаних тонкою стрічкою. Його темно-сірий светр підкреслював широкі плечі, а на обличчі грала посмішка, яка видавала суміш терпіння й розваги.

– Лізо, я щойно забрав ці запрошення з друкарні. Але я попереджаю: якщо Катя захоче додати до них блискітки, я офіційно здаюся, – сказав він, його голос був сповнений гумору, коли він поклав стос на стіл і нахилився, щоб поцілувати Лізу в скроню.

Його дотик був теплим, і вона відчула, як напруга в її плечах злегка розтанула.

Ліза повернулася до нього, її очі блищали від суміші втоми й ніжності.

– Саша, якщо ти здасися, я залишу тебе одного з Катіними єдинорогами. І повір, це буде страшніше, ніж будь-яка нарада в холдингу, – пожартувала вона, її голос був легким, але в ньому відчувалася щира вдячність за його підтримку.

 Вона відставила телефон і притулилася до нього, відчуваючи тепло його грудей крізь тканину светра.

Катя підскочила з підлоги, тримаючи в руках ще один малюнок.

– Саша, дивись! Це для весільного столу! Я намалювала, як ми всі сидимо разом, і там є місце для мого плюшевого єдинорога! – вигукнула вона, її голос дзвенів від захвату.

Олександр узяв малюнок, його брови комічно піднялися, коли він побачив величезного єдинорога, намальованого яскраво-рожевим фломастером.

– Катю, я вражений. Але якщо твій єдиноріг займе моє місце, ми з тобою серйозно поговоримо, – сказав він, підморгнувши, і Катя захихотіла, кинувшись обіймати його.

Женя відірвався від ноутбука, його обличчя було серйозним, але очі видавали лукавство.

– Саша, я знайшов ідеальну пісню для першого танцю. Але якщо Катя наполягатиме на своїх блискітках, я виберу щось із важкого року, щоб усі забули про торт, – сказав він, його тон був наполовину жартівливим, але з ноткою виклику.

Ліза розсміялася, її рука м’яко ляснула Женю по плечу.

– Жень, якщо ти вибереш рок, я змушу тебе танцювати з Катіним єдинорогом. І це не погроза, а обіцянка, – відповіла вона, і вся кухня наповнилася їхнім сміхом.

Пізніше того дня Олег завітав до квартири, тримаючи в руках величезний настінний календар із позначками для весільних справ. Його волосся сколихувалось наче від вітру, а на обличчі сяяла звична лукава посмішка.

– Саша, Лізо, я офіційно ваш весільний координатор. Але попереджаю: якщо ви не вирішите, скільки ярусів у торті, я сам замовлю один із написом «Саша здається»,» – заявив він, розмахуючи календарем, ніби це була карта скарбів.

Він плюхнувся на диван, кинувши календар на стіл, де той ледь не звалив чашку Лізі.

Ліза закотила очі, але її губи розтягнулися в посмішці.

– Олеже, ти вже записаний як шафер, а тепер ще й координатор? Якщо ти почнеш вимагати блискіток, я офіційно попрошу Катю намалювати тебе в рожевій сукні, – пожартувала вона, і Катя, почувши це, радісно заплескала в долоні.

 – Олеже, я можу намалювати тебе з короною! І з блискітками! – вигукнула вона, її очі горіли від захвату.

Олександр розсміявся, його рука м’яко стиснула плече Лізі.

– Олеже, ти сам напросився. Але серйозно – дякую. Без тебе ми б уже потонули в цих списках, – сказав він, його голос був щирим, але з ноткою гумору.

Олег театрально вклонився, його рука комічно притиснулася до серця.

– Саша, я народжений для величі. Але якщо Катя намалює мене в сукні, я вимагаю, щоб ти був у костюмі єдинорога. А взагалі я ваш особистий Купідон, який доречі дуже постарався, щоб ви були разом! – відповів він, і кухня знову вибухнула сміхом.

Коли Олег пішов, Ліза і Олександр залишилися на кухні, прибираючи папери. Тиша між ними була затишною, наповненою тихою енергією їхньої близькості. Ліза подивилася на нього, її очі блищали від ніжності, але й легкої тривоги.

– Саша, ти не втомився від усього цього? Квіти, торти, Катині єдинороги. Наш Купідон з графіком весілля… Я іноді боюся, що ми загрузнемо в цьому хаосі, – сказала вона, її голос був тихим, але щирим.

Він підійшов ближче, його руки обережно обхопили її обличчя, пальці м’яко гладили її щоки.

– Лізо, я втомлююся тільки від думки, що міг би не бути тут із тобою. Хаос? Це наш хаос, і я не проміняв би його ні на що. Навіть якщо доведеться танцювати під Женін рок чи їсти торт із Катіними блискітками, – відповів він, його голос був низьким, із ноткою пристрасті, що змусила її серце битися швидше.

 Він нахилився і поцілував її, його губи були теплими й ніжними, але з відтінком тієї іскри, яка завжди була між ними.

Ліза посміхнулася, її руки обвились навколо його шиї.