Розділ 59: Зізнання всім

Сонячне світло заливало конференц-зал холдингу, відбиваючись від скляних стін і створюючи мерехтливі відблиски на полірованій поверхні довгого столу. Ліза сиділа в кутку, її пальці нервово перебирали край блокнота, а очі час від часу ковзали до Олександра, який стояв біля дошки, пояснюючи нову стратегію компанії. Його темно-синій костюм ідеально облягав плечі, а впевнені рухи, коли він жестикулював, видавали звичну авторитетність, але Ліза помічала в його погляді м’якість, яка з’являлася щоразу, коли їхні очі зустрічалися. Після її хвороби і їхнього романтичного вікенду напруга між ними змінилася на щось тепліше, але сьогоднішній день обіцяв стати випробуванням – вони домовилися офіційно оголосити про свої стосунки колегам.

Кабінет гудів від тихих розмов співробітників, які переглядали презентацію. Олег, сидячи через кілька крісел від Лізи, кинув на неї лукавий погляд і підморгнув, його волосся виблискувало під світлом ламп.

– Лізо, ти готова до шоу? Бо Саша виглядає так, ніби планує оголосити про злиття компаній, а не про ваше весілля, – прошепотів він, його голос був сповнений гумору, але з ноткою підтримки.

Ліза закотила очі, але її губи мимоволі розтягнулися в посмішці.

– Олеже, якщо ти знову почнеш із жартами про єдинорогів, я змушу Катю намалювати тебе в рожевій короні, – відповіла вона тихо, її тон був грайливим, але в грудях гуділо від хвилювання.

Олександр закінчив презентацію, його голос став тихішим, коли він повернувся до столу, його погляд ненадовго затримався на Лізі.

– Перш ніж ми перейдемо до питань, я хочу сказати дещо особисте, – почав він, і в залі запанувала тиша, лише легке шелестіння паперів порушувало її.

 Колеги переглянулися, дехто здивовано підняв брови, а Ліза відчула, як її серце прискорилося. Вона знала, що цей момент неминучий, але все одно відчувала себе так, ніби стоїть на краю прірви.

Олександр поправив манжет сорочки, його рухи були неквапливими, але Ліза помітила, як його пальці злегка тремтять – рідкісний прояв нервів у людини, яка зазвичай випромінювала впевненість.

– Я не звик говорити про особисте на роботі, але дещо змінилося. Єлизавета Сергіївна – не лише талановита колега, але й людина, яка стала для мене особливою. Ми з Лізою… разом, і я хочу, щоб ви всі про це знали, – сказав він, його голос був рівним, але в ньому відчувалася щирість, що змусила Лізу затамувати подих.

 Вона відчула, як її щоки спалахнули, і опустила очі, намагаючись приховати збентеження.

У залі запанувала мить тиші, а потім пролунав тихий сміх Олега, який ледь чутно пробурмотів:

– Ну, нарешті, старий, я вже думав, ти вічно будеш ховатися.

 Його слова розрядили атмосферу, і кілька колег посміхнулися, а дехто навіть зааплодував. Світлана з відділу маркетингу, відома своєю прямолінійністю, вигукнула:

– Лізо, як ти його витримуєш? Він же, мабуть, і вдома всіх строїть, як у нас на нарадах!

 Її тон був жартівливим, але доброзичливим, і Ліза розсміялася, відчуваючи, як напруга повільно відступає.

– О, Світлано, ти недооцінюєш мої таланти. Я можу бути дуже… переконливою, – відповіла Ліза, її голос був легким, але з ноткою впевненості, що змусила Олександра підняти брову і посміхнутися.

Він сів поруч із нею, його рука ненароком торкнулася її під столом, і цей легкий дотик був як тихе нагадування про їхній зв’язок.

– Лізо, я б сказав, що це я тебе витримую, але не хочу ризикувати своєю репутацією прямо зараз, – пожартував він, і зал знову наповнився сміхом.

Після наради колеги підходили до Лізі, вітаючи її з посмішками й жартами. Дехто, як молодший аналітик Петро, не втримався від коментаря:

– Лізо, ти точно зачаклувала боса. Він тепер навіть на нарадах менше гарчить!

 Ліза відмахнулася, але її очі блищали від розваги. Вона відчувала полегшення – реакція колег була теплою, без натяку на осуд, якого вона підсвідомо боялася. Однак у глибині душі вона знала, що чутки в холдингу не вщухнуть так швидко.

Олег затримався біля дверей, його руки були засунуті в кишені, а на обличчі грала звична лукава посмішка.

– Саша, Лізо, я вимагаю бути шафером на весіллі. І ніяких єдинорогів, Катя мене вже дістала тими малюнками, – сказав він, його голос був сповнений гумору, але очі дивилися на них із щирою радістю.

Ліза розсміялася, її рука м’яко торкнулася плеча Олега.

– Олеже, ти вже записаний у список. Але за єдинорогів я не відповідаю – це Катіна територія, – відповіла вона, і вони всі троє розсміялися, їхній сміх відлунював у порожньому коридорі.

Коли колеги розійшлися, Олександр і Ліза залишилися в конференц-залі, прибираючи папери. Тиша між ними була затишною, але наповненою невимовленою енергією. Ліза відчувала, як його погляд слідкує за нею, і коли вона нарешті підняла очі, то побачила в них суміш ніжності й легкої тривоги.

– Лізо, ти не шкодуєш, що ми це зробили? Я знаю, що офісні плітки – не найприємніше, – сказав він, його голос був тихим, але щирим.

Вона підійшла ближче, її рука м’яко лягла на його груди, відчуваючи тепло крізь тканину сорочки.

– Саша, я боялася, що буде гірше. Але з тобою… я готова до будь-яких пліток. Хоча, якщо хтось назве мене «дружиною боса», я, мабуть, влаштую скандал, – пожартувала вона, її очі блищали від гумору, але в них було щось глибше – впевненість у їхньому спільному майбутньому.

Він розсміявся, його руки обережно обхопили її талію, притягуючи ближче.

– Лізо, ти можеш влаштувати будь-який скандал, але я все одно буду на твоєму боці, – сказав він, його голос був низьким, із ноткою пристрасті, що змусила її серце битися швидше.

Їхні губи зустрілися в короткому, але теплому поцілунку, який був як обіцянка – не лише колегам, але й одне одному.

Коли вони вийшли з зали, тримаючись за руки, Ліза відчула, як останні сумніви розчиняються. Попереду були весільні клопоти, дитячі витівки й, можливо, нові виклики, але в цей момент вона знала, що разом із Олександром і підтримкою Женї, Каті та навіть Олега вони впораються з усім. Коридор холдингу, зазвичай холодний і діловий, здавався теплішим, коли вони йшли пліч-о-пліч, їхні тіні зливалися в одну на блискучій підлозі.