Розділ 57: Вікенд для двох

Похмуре осіннє небо над заміським готелем розбавляло сірість золотавими променями, що пробивалися крізь хмари, відбиваючись у спокійній гладі озера. Ліза стояла на дерев’яному балконі їхнього затишного котеджу, закутана в м’який плед, що пахнув сосновим лісом і свіжістю. Її волосся, розпущене й злегка скуйовджене вітром, гойдалося на легкому подиху осені. Вона вдихала прохолодне повітря, відчуваючи, як напруга останніх тижнів – сумніви, дитячі випробування, офісні інтриги – повільно відступає, поступаючись місцем спокою. Женя і Катя залишилися з нянею, і вперше за довгий час Ліза дозволила собі відчути свободу – свободу бути просто жінкою, а не лише мамою чи працівницею.

Олександр вийшов на балкон, тримаючи в руках дві чашки з гарячим глінтвейном, аромат якого змішувався з запахом осіннього листя. Його джинси й темний светр підкреслювали широкі плечі, а невимушена посмішка робила його схожим на того Сашу, який умів змусити її серце битися швидше.

– Лізо, ти виглядаєш так, ніби плануєш втекти в ліс і стати відлюдницею, – пожартував він, простягаючи їй чашку.

 Його голос був низьким, із легкою хрипотою, що завжди змушувала її шкіру покриватися мурашками.

Вона прийняла чашку, її пальці м’яко торкнулися його руки, і вона відчула тепло, що пробігло по її тілу.

– Саша, якби я була відлюдницею, ти б не вижив без моїх нагадувань не спалювати вечерю, – відповіла вона, її тон був грайливим, але очі блищали від ніжності.

 Вона зробила ковток глінтвейну, відчуваючи, як пряний смак зігріває її зсередини, і додала: – Але визнаю, цей вікенд – твоя найкраща ідея за останній час.

Він посміхнувся, його погляд ковзнув по її обличчю, затримавшись на її губах.

– Лізо, я ще не показав тобі всіх своїх ідей, – сказав він, його голос був сповнений натяку, що змусив її щоки злегка почервоніти.

 Вона відвела погляд до озера, намагаючись приховати збентеження, але її серце вже билося швидше. Балкон здавався замалим для тієї напруги, що зростала між ними, – напруги, яка була водночас знайомою і новою, як перший дотик після довгої розлуки.

Всередині котеджу панувала затишна атмосфера: камін потріскував, наповнюючи кімнату теплом і м’яким світлом, а на столі лежала недбало розгорнута книга, яку Ліза взяла з собою, але так і не відкрила. Вони повернулися всередину, і Олександр поставив чашки на стіл, його рухи були неквапливими, але цілеспрямованими. Він підійшов до Лізі, його руки м’яко лягли на її талію, і вона відчула, як плед зісковзнув із її плечей на підлогу.

– Саша, ти що, вирішив заморозити мене? – пожартувала вона, але її голос був тихим, майже шепіт, а очі шукали його погляд.

Він не відповів одразу, лише нахилився ближче, його губи зупинилися в кількох сантиметрах від її.

– Лізо, я знаю найкращий спосіб тебе зігріти, – прошепотів він, і його подих обпік її шкіру.

 Вона відчула, як її тіло реагує на його близькість, як серце прискорює ритм, а руки мимоволі піднялися до його грудей, відчуваючи тепло крізь тканину светра. Їхні губи зустрілися в повільному, глибокому поцілунку, який був сповнений пристрасті, але водночас ніжності, ніби вони наново відкривали одне одного. Його руки ковзнули по її спині, притягуючи її ближче, і вона відчула, як усі сумніви розчиняються в цій миті.

Вони опустилися на м’який килим перед каміном, де світло полум’я грало на їхній шкірі, створюючи танець тіней. Ліза відчула, як його пальці обережно розстібнули її светр, а її власні руки досліджували його тіло, ніби вперше. Кожен дотик був як електричний розряд, що пробуджував бажання, яке вони так довго стримували через щоденні турботи. Її подих став нерівним, коли його губи торкнулися її шиї, а вона прошепотіла його ім’я, її голос був сповнений потреби й ніжності.

– Саша… ми ж обіцяли просто відпочивати, – сказала вона, але її слова потонули в сміху, коли він іронічно підняв брову.

– Лізо, це і є відпочинок. Найкращий вид відпочинку, з періодичними, дуже приємними кардіонавантаженнями, – відповів він, його голос був хрипким, але з ноткою гумору, що змусив її посміхнутися.

Вона притягнула його до себе, її пальці заплуталися в його волоссі, і вони поринули в момент, де не було місця для сумнівів чи страхів – лише для них двох, їхньої пристрасті й тепла, що наповнювало кімнату.

Пізніше, коли вони лежали, закутані в плед перед каміном, Ліза притулилася до його грудей, слухаючи розмірене биття його серця. Її пальці м’яко малювали візерунки на його руці, а він легенько гладив її волосся.

– Саша, ти коли-небудь думав, що ми дійдемо до цього? Від кави в ліфті до… ось цього? – запитала вона, її голос був тихим, але сповненим здивування й тепла.

Він розсміявся, його сміх був низьким і заспокійливим.

– Лізо, після того, як ти облила мене кавою, я думав лише про те, як би помститися. Але, здається, я програв цю битву, – пожартував він, і вона легенько штовхнула його в бік, її очі блищали від розваги.

– Ти жахливий, знаєш? Але… я рада, що ти програв, – відповіла вона, її голос був сповненим ніжності.

Вони лежали мовчки, слухаючи потріскування дров і далекий шум вітру за вікном. Ліза відчувала, як її серце наповнюється впевненістю – не лише в їхніх почуттях, але й у тому, що вони разом можуть подолати будь-які сумніви.

– Саша, коли ми повернемося, Женя і Катя, мабуть, влаштують тобі ще одне випробування. Ти готовий? – запитала вона, її тон був грайливим, але з ноткою серйозності.

Він поцілував її в чоло, його губи були теплими й ніжними.

– Лізо, після їхньої п’ятигодинної «Монополії» я готовий до будь-чого. Навіть до весілля з єдинорогами, якщо Катя наполягатиме, – відповів він, і вони обидва розсміялися, їхній сміх змішався з теплом каміна, створюючи ідеальний момент, який вони обоє знали, залишиться з ними назавжди.