Розділ 54: Пропозиція

Теплий осінній вечір огорнув місто м’яким світлом ліхтарів, що відбивалися у калюжах після недавнього дощу. Ліза сиділа за кухонним столом у своїй квартирі, її пальці стискали ручку, якою вона ліниво малювала завитки на полях блокнота, де були списки справ. Женя і Катя гасали у вітальні, влаштувавши імпровізований «чемпіонат» із настільного тенісу, використовуючи кришку від коробки для піци як ракетку. Їхній сміх, змішаний із вигуками «Це нечесно!» і «Я виграв!», наповнював дім теплом. Олександр стояв біля плити, його темна сорочка була засукана до ліктів, а на обличчі грала зосереджена гримаса, ніби він готував не вечерю, а розв’язував рівняння квантової механіки. Пахло смаженим часником і базиліком – він намагався приготувати пасту карбонара за рецептом, який знайшов в інтернеті, але сковорідка підозріло диміла.

Ліза підвела погляд, її губи склалися в ледь помітну посмішку.

– Саша, ти впевнений, що не спалиш кухню? Мені подобається цей будинок, знаєш, – пожартувала вона, її голос був легким, але з ноткою іронії.

 Він обернувся, тримаючи дерев’яну ложку, наче зброю, і його брови насупилися в удаваній образі.

–  По-перше, дякую, що віриш в мене. По друге - Лізо, це мистецтво. Ти просто не цінуєш мій кулінарний геній, – відповів він, його голос був сповнений гумору, але в очах промайнула нервозність, яку вона не одразу помітила.

Після їхньої розмови про спільне майбутнє на веранді Ліза відчувала, що їхні стосунки перейшли на новий рівень – глибший, міцніший. Але сьогодні в Олександра був дивний настрій: він то жартував, то раптово замовкав, ніби щось обдумував. Вона списала це на втому після роботи, але її серце тріпотіло від передчуття – можливо, він готує сюрприз?

Катя увірвалася на кухню, її щоки горіли від біганини, а в руках вона тримала паперову «медаль» із фольги.

– Саша, дивись, я виграла у Жені! Ти маєш дати мені приз! – вигукнула вона, її очі блищали від тріумфу.

Олександр розсміявся, його напруга на мить розтанула.

– Катю, ти чемпіон. Але приз буде після вечері, якщо я не зіпсую пасту, – сказав він, його голос був теплим, але він кинув швидкий погляд на Лізу, ніби перевіряючи її реакцію.

Женя з’явився слідом, його волосся було скуйовджене, а на обличчі читалася підозра.

– Мам, Саша щось задумав. Він весь день такий… дивний, – сказав він, його голос був серйозним, але з ноткою гумору.

Ліза розсміялася, її пальці м’яко скуйовдили його чуб.

– Жень, може, він просто боїться, що паста вийде гумовою? – пожартувала вона, але її погляд ковзнув до Олександра, який раптово відвернувся до плити, його плечі напружилися.

Вечеря була хаотичною, як завжди, коли вся сім’я збиралася разом. Катя розповідала про свою нову ідею для шкільного проєкту – «робот, який прибирає і співає», – а Женя скептично коментував, що «такі роботи вже є, називаються мами». Ліза сміялася до сліз, її серце гріла ця проста, але щира мить. Олександр, однак, був тихішим, ніж зазвичай, його пальці нервово крутили виделку, а очі час від часу ковзали до кишені його піджака, що висів на спинці стільця.

Коли тарілки спорожніли, а Катя з Женею побігли у вітальню дивитися мультфільм, Олександр встав, його рухи були трохи різкими, ніби він змушував себе діяти.

– Лізо, можеш допомогти мені… е-е… прибрати зі столу? – запитав він, його голос звучав невпевнено, що було зовсім не схоже на нього.

Вона підняла брови, її посмішка стала грайливою.

– Саша, ти ж знаєш, що я не вірю в твої «допоможи прибрати». Що ти задумав? – сказала вона, її голос був теплим, але з ноткою виклику.

Він зітхнув, його рука м’яко взяла її за зап’ястя, і він потягнув її до балкона, де вечірнє повітря було прохолодним, а зірки вже починали пробиватися крізь міське небо.

– Лізо, я не майстер слів, ти знаєш. Але я дещо хочу сказати, – почав він, його голос був низьким, з ледь помітною хрипотою.

 Вона відчула, як її серце прискорилося, а в животі затріпотіли метелики.

– Саша, якщо це про пасту, то вона була… терпима, – пожартувала вона, намагаючись розрядити напругу, але її очі блищали від передчуття.

Він розсміявся, але його сміх був нервовим.

– Лізо, ти не даєш мені шанс! – сказав він, його рука ковзнула до кишені піджака, і він дістав маленьку оксамитову коробочку.

Її подих перехопило, а очі розширилися від здивування.

– Ох, Саша, ти серйозно? – прошепотіла вона, її голос тремтів від суміші радості й паніки.

Але перш ніж він встиг відкрити коробочку, з вітальні пролунав гучний вигук Каті:

– Мам, Женя вкрав пульт!

 Женя одразу відгукнувся:

– Це не я, це вона його сховала!

 Ліза розсміялася, її напруга розтанула, і вона подивилася на Олександра, який виглядав так, ніби готовий був бігти до дітей із дисциплінарною лекцією.

– Саша, зачекай, дай мені розібратися, – сказала вона, але він похитав головою, його посмішка стала ширшою.

– Ні, Лізо, це має статися зараз, інакше я втрачу сміливість, – сказав він, його голос був сповненим рішучості.

Він опустився на одне коліно, прямо на балконі, і відкрив коробочку, де виблискувала каблучка з маленьким діамантом, що ловив світло ліхтаря.

– Єлизавето Сергіївно, ти змусила мене повірити, що життя може бути кращим, ніж я уявляв. Ти, Женя, Катя – ви мій дім. Виходь за мене. Будь моєю назавжди, – сказав він, його голос був щирим, але з ноткою гумору, коли він додав: –  і обіцяю навчитися пекти печиво.

Ліза прикрила рот рукою, її очі зволожилися, але вона розсміялася, її сміх був дзвінким і радісним.

– Саша, ти робиш пропозицію на балконі, де пахне твоєю підгорілою пастою? Це найромантичніший момент у моєму житті! – сказала вона, її голос тремтів від емоцій.

 Вона нахилилася до нього, її руки м’яко торкнулися його щік, і вона кивнула.

– Так, Саша. Так, я буду твоєю. Але печиво – це обов’язково!

Він надів каблучку на її палець, його руки ледь тремтіли, а потім притягнув її до себе, їхні губи зустрілися в поцілунку, сповненому пристрасті й ніжності. Але момент перервав гучний вигук Каті, яка раптово з’явилася на балконі.