Розділ 53: Сімейні плани

Вечірнє повітря було напоєне ароматом квітучого жасмину, що доносився з невеликого саду біля будинку. Ліза сиділа на гойдалці на веранді, її ноги злегка погойдувалися, а пальці стискали теплу чашку з м’ятним чаєм. Поруч, на дерев’яній лавці, Женя зосереджено малював щось у своєму блокноті, його олівець гудів по паперу, а Катя, лежачи на траві, плела вінок із кульбаб, наспівуючи мелодію з мультфільму. Олександр сидів навпроти Лізи, його довгі ноги були витягнуті, а в руках він тримав склянку з холодним лимонадом, на поверхні якого танули кубики льоду. Його погляд був спрямований на дітей, але час від часу ковзав до Лізи, і в його очах читалася тиха радість, змішана з легкою тривогою.

Після звільнення Максима і Вікторії офіс наче зітхнув із полегшенням, а їхні з Олександром стосунки стали ще міцнішими. Але сьогодні ввечері Ліза відчувала, що настав час поговорити про майбутнє – не лише їхнього, а й Женї та Каті. Вона відставила чашку на маленький столик, її пальці м’яко пригладили спідницю, ніби це допомагало зібрати думки.

– Саша, ти коли-небудь думав про те, як виглядатиме наше життя… ну, скажімо, через рік? – запитала вона, її голос був тихим, але сповненим цікавості.

Олександр підняв брови, його посмішка була ледь помітною, але теплою.

– Лізо, ти вирішила влаштувати мені допит на веранді? Може, мені варто зателефонувати Олегу за підмогою? – пожартував він, його голос був грайливим, але в ньому відчувалася нотка серйозності.

 Вона розсміялася, її сміх був легким, як дзвін кришталю.

– О, ні, Олега сюди не клич, він знову почне жартувати про нас як про "солодку пару", – відповіла вона, її очі блищали від гумору.

Катя підняла голову від свого вінка, її кучері спадали на обличчя, а в очах світилася дитяча цікавість.

– Мам, а Саша буде з нами жити? Ну, як тато, тільки крутіший? – запитала вона, її голос був щирим, але з ноткою пустощів.

 Женя відірвався від блокнота, його брови насупилися, але він не встиг нічого сказати, бо Ліза почервоніла, її пальці нервово заправили пасмо волосся за вухо.

– Катю, ти що, вже плануєш весілля? – пожартувала вона, але її голос тремтів від збентеження.

Олександр розсміявся, його сміх був глибоким і заразливим. Він нахилився до Каті, його очі блищали від розваги.

– Крутіший за тата, кажеш? Ну, я постараюся, мала. Але спочатку мені треба переконати твою маму, що я вмію готувати не тільки яєчню, – сказав він, його тон був грайливим, але в погляді до Лізі промайнула ніжність.

Катя захихотіла, її вінок упав на траву.

– Яєчня – це нудно! Мам, навчи його пекти печиво! – вигукнула вона, її очі сяяли від ентузіазму.

Женя, який досі мовчав, закрив блокнот і подивився на Олександра, його погляд був пильним, але не ворожим.

– Саша, ти ж не підведеш маму, правда? Вона багато пережила, – сказав він тихо, його голос був серйозним, але з ноткою турботи.

Ліза відчула, як її серце стиснулося від тепла, а очі зволожилися. Вона простягнула руку й скуйовдила Жені волосся.

– Жень, ти мій захисник, але я в порядку. І Саша… він хороший, – сказала вона, її голос був м’яким, але впевненим.

Олександр кивнув, його погляд став серйознішим, коли він подивився на Женю.

– Жень, я обіцяю, що зроблю все, щоб твоя мама і ви з Катєю були щасливі. Я не ідеальний, але я старатимуся, і мені іноді буде необхідна ваша підтримка і розуміння. Якщо щось не так, прошу мені про це говорити і мої помилки не судити занадто суворо,– сказав він, його голос був щирим, а в очах читалася тверда рішучість.

Женя кивнув у відповідь, його губи ледь посміхнулися.

– Гаразд. Але якщо що, я знаю, де лежить мамина качалка, – пожартував він, і всі розсміялися, навіть Катя, яка вже повернулася до свого вінка.

Ліза подивилася на Олександра, її серце билося швидше від думки про те, що їхнє життя може стати спільним – не лише в мріях, а в реальності.

– Саша, я серйозно. Ти думаєш про… нас? Про дім, про дітей, про все це? Ти ж розумієш, що отримуєш каву «три в одному»,  – запитала вона, її голос був тихим, але в ньому відчувалася вразливість.

Він поставив склянку на стіл, його рука м’яко накрила її, його пальці були теплими й заспокійливими.

– Лізо, я думаю про це щодня. Я хочу, щоб ми були разом – ти, я, Женя, Катя. Я хочу прокидатися з тобою, слухати, як Катя співає свої мультфільми, і навіть терпіти Женіні допити, – сказав він, його голос був сповненим тепла, але з ноткою гумору.

Вона посміхнулася, її очі блищали від сліз, але це були сльози радості.

– Ти готовий до хаосу, який ми з дітьми приносимо? – пожартувала вона, її голос був легким, але в ньому відчувалася надія. Він нахилився ближче, його губи ледь торкнулися її чола.

– Лізо, я готовий до будь-якого хаосу, якщо він із тобою,  – прошепотів він, і вона відчула, як її серце тане від його слів.

Катя підбігла до них, тримаючи свій кульбабовий вінок, і нахилилася до Олександра.

– Саша, це тобі! Щоб ти не забував бути крутим! – сказала вона, надягаючи вінок йому на голову.

Вінок виглядав комічно на його строгій зачісці, але він посміхнувся, його очі блищали від розваги.

– Дякую, Катю. Обіцяю носити це на всіх нарадах, – пожартував він, і Катя захихотіла, ляскаючи в долоні.

Женя підвівся, його блокнот залишився на лавці.

– Мам, я думаю, Саша нормальний. Але якщо він зіпсує печиво, я не пробачу, – сказав він, його голос був серйозним, але очі блищали від гумору.

Ліза розсміялася, її сміх був дзвінким і радісним.

– Жень, ми навчимо його. Разом, – відповіла вона, її погляд ковзнув до Олександра, і в ньому читалася обіцянка – не лише про печиво, а про спільне майбутнє.

Коли сонце сіло за обрій, залишивши небо у відтінках рожевого й фіолетового, Ліза відчула, як її душа наповнюється теплом. Вони з Олександром, Женею і Катєю сиділи на веранді, ділячись сміхом і мріями, і вона знала, що це лише початок їхньої історії – історії, сповненої любові, гумору й надії.