Розділ 52: Непрохана зустріч

Ранкове сонце лилося крізь високі вікна офісу холдингу, відбиваючись від глянцевих поверхонь столів і створюючи мерехтливі відблиски на склі. Ліза сиділа за своїм робочим місцем. Роботи на сьогоднішній день було багато і Ліза намагалась зосередитись. Після бурхливої ночі, сповненої пристрасті й ніжних зізнань, вона відчувала себе легшою, ніби тягар останніх тижнів розтанув у його обіймах. Але спокій був оманливим – офіс гудів чутками, а Максим, як виявилося, не збирався здаватися після своїх невдалих інтриг.

Ліза помітила, як двері конференц-зали відчинилися, і звідти вийшов Олександр, його постава була прямою, але в очах читалася напруга. За ним ішов Олег, його звична усмішка була дещо стриманішою, ніж зазвичай.

– Лізо, можеш зайти на хвилинку? – гукнув Олександр, його голос був спокійним, але з ноткою офіційності, що змусила її серце ледь здригнутися.

Вона кивнула, закриваючи ноутбук, і попрямувала до зали, відчуваючи, як цікаві погляди колег свердлять її спину.

У конференц-залі, окрім Олександра сидів Олег. Ліза зупинилася біля дверей, її брови злегка піднялися.

Ліза зупинилася біля дверей, її брови злегка піднялися від здивування.

– Що відбувається? – запитала вона, її голос був рівним, але в ньому відчувалася настороженість.

Олександр жестом запросив її сісти, його очі на мить зустрілися з її, і в них промайнула тепла іскра, що нагадала їй про їхню ніч.

– Лізо, ми зібралися, щоб остаточно розібратися з ситуацією, яка склалася через дії Максима і Вікторії. У нас зустрічі з клієнтами. Треба розгребти ці питання і залагодити всі неприємності. Роботи буде багато, буду зайнятий, тому йди до мене і обійми мене. Поділись своєю силою і витримкою зі мною,  – сказав він, його голос був твердим, але в очах грали вогники.

Ліза зашарілася. Піднялась і повільно попрямувала до Олександра, кинувши погляд на Олега.

Той посміхався, прикриваючи очі долонею і звісно відпускаючи коментар:

–Цілуйтесь і обіймайтесь діти мої. Я не буду підглядати. Але не довго. Саша у нас серйозний день.

Ліза закотила очі на коментар, посміхнулась і сміливо зробила декілька кроків до Саші. І ось він момент повного щастя – бути у його обіймах і вдихати його запах. Вона несміливо підняла очі і Олександр поцілував її. Повільно, насолоджуючись кожною секундою. Тут Олег прокашлявся і сказав:

–Так, все розбіглись одне від одного. У нас багато роботи. І взагалі, ви такі солодкі, що я починаю заздрити.

Ліза посміхнулась Олександру, провела рукою по його щоці, повернулась до Олега підморгнула і попрямувала до дверей. Обернувшись сказала:

– Гарного дня, панове дериктори!, – і за нею ледь чутно клацнув замок.

Ліза поспішала вийти з офісу «New Innovation Group», тримаючи в руках сумку і телефон, який розрядився ще до обіду. День був напруженим: нарада з Олександром, де вони обговорювали нову маркетингову стратегію, залишила її виснаженою, але сповненою ентузіазму. Вона вже уявляла, як повернеться додому, обійме Женю і Катю, і розкаже їм про свої маленькі перемоги. Але коли вона спустилася до вестибюлю, її телефон, який вона щойно підзарядила на швидку руку, задзвенів. На екрані висвітилося ім’я Андрія.

Вона зітхнула, але відповіла – все ж таки, він батько дітей, і ігнорувати його повністю вона не могла.

Лізо, привіт. Нам треба поговорити. Про дітей,» – сказав він, його голос звучав наполегливо, але з ноткою, яка здалася їй підозрілою.

– Андрію, що сталося? Щось термінове?» – запитала вона, відчуваючи, як серце стискається від тривоги.

– Усе гаразд, але це важливо. Зустріньмося в кафе біля твого офісу. За 10 хвилин. Будь ласка, Лізо, заради дітей, – відповів він, і вона погодилася, бо думка про дітей завжди робила її вразливою.

Вона спробувала зателефонувати Олександру, але його телефон був зайнятий – мабуть, ще одна нарада з клієнтами. Часу не було, тож вона швидко підійшла до Олега, який саме виходив із свого кабінету.

– Олеже, передай, будь ласка, Олександру, що я зустрічаюся з Андрієм у кафе поруч. Це мій колишній чоловік. Він хоче поговорити про дітей. Якщо Саша звільниться, нехай подзвонить, – сказала вона, намагаючись звучати спокійно, але Олег помітив її напругу і кивнув серйозно.

– Добре, Лізо. Я передам одразу, як тільки побачу його.

У кафе Андрій уже чекав за столиком біля вікна, тримаючи дві чашки кави. Він виглядав доглянутим, як завжди, у своєму діловому костюмі, але в очах блищала та сама самовпевненість, яка колись дратувала Лізу.

– Дякую, що прийшла, Лізо. Сідай, – сказав він, усміхаючись, ніби це була звичайна зустріч старих друзів.

Вона сіла, але одразу перейшла до суті:

– Про що ти хотів поговорити, Андрію? Ти мене налякав.

Він похитав головою, підсуваючи їй каву.

– Нічого страшного, але я думаю про дітей постійно. І про нас. Лізо, розлучення було помилкою. Дітям потрібен батько – справжній, повноцінний. Не якийсь там... тимчасовий варіант.

Ліза відчула, як у грудях закипає роздратування.

– Андрію, ми вже це проходили. Ти ставив своє життя понад усе, а тепер раптом згадуєш про дітей? Вони щасливі, у них стабільне життя.

 Він нахилився ближче, його голос став наполегливішим:

– Але вони потребують мене, Лізо. Женя – хлопець, йому потрібен чоловічий приклад. А Катя? Вона росте без батька, це ж травма. Давай дамо нам ще один шанс. Заради них. Я змінився, повір.

 Ліза похитала головою, намагаючись тримати себе в руках.

– Андрію, це не про тебе чи мене. Діти можуть бачити тебе регулярно. Але наше шлюбне життя закінчилося. Я щаслива тепер.

Його обличчя спохмурніло, і він схопив її за руку через стіл, стискаючи сильніше, ніж потрібно.

– Щаслива? З тим босом? Він просто використовує тебе, Лізо. А я – батько твоїх дітей! Якщо ти не повернешся, я зроблю все, щоб вони зрозуміли, хто справжній чоловік у цій історії. Не змушуй мене йти до суду за опіку!

 Його голос піднявся, привертаючи увагу інших відвідувачів, а хватка стала болісною.