Розділ 50: Зустріч з колишнім

Ліза сиділа на кухні, її пальці грілись об чашку з ромашковим чаєм, а погляд блукав по візерунках на скатертині. Сонце лилося крізь вікно, відбиваючись від кришталевої вази, яку Женя і Катя подарували їй на минулий день народження. Після вчорашньої бурі в офісі, коли інтриги Вікторії були викрито і її звільнили, Ліза відчувала полегшення, але й дивну тривогу. Вона і Олександр помирилися, їхні руки перепліталися над документами, а його слова про те, що він завжди буде поруч, зігрівали її серце. Але щось усе ще гризло її – можливо, страх, що нові перешкоди з’являться так само несподівано, як старі.

Дверний дзвінок різко розірвав тишу, і Ліза здригнулася, проливши кілька крапель чаю на стіл.

– Мам, я відкрию! – гукнула Катя, її легкі кроки загупали по дерев’яній підлозі.

Ліза посміхнулася, але її посмішка згасла, коли вона почула знайомий голос – низький, з ледь помітною хрипотою, який вона не чула вже роки.

– Катю, привіт, сонечко. Мама вдома? – запитав чоловік, і Лізине серце стиснулося.

Це був Андрій, її колишній чоловік.

Вона встала, її руки тремтіли, коли вона пригладжувала волосся, ніби намагаючись зібрати себе докупи. Увійшовши до передпокою, вона побачила його – високого, з тими ж русявими кучерями, що й у Жені, але з новими зморшками біля очей. Його джинсова куртка була злегка поношена, а посмішка – та сама, що колись змушувала її серце битися швидше, але тепер викликала лише сум’яття.

– Лізо, – сказав він, його голос був м’яким, але з ноткою ніяковості.

– Андрію, що ти тут робиш? – відповіла вона, її голос був спокійним, але в ньому відчувалася сталева напруга.

Катя стояла поруч, її очі блищали від цікавості, а Женя з’явився з кімнати, його брови насупилися.

– Тато? – запитав він, його голос був здивованим, але з ноткою настороженості.

Андрій посміхнувся ширше, простягаючи руку до сина.

– Жень, як ти виріс! Я приїхав у місто на кілька днів, подумав, що варто побачитися, – сказав він, але його погляд повернувся до Лізи, і в ньому промайнула тінь провини.

Ліза склала руки на грудях, її постава була прямою, але очі видавали бурю емоцій.

– Ти не дзвонив. Не писав. А тепер просто з’являєшся? – сказала вона, її голос був тихим, але різким.

Андрій зітхнув, його пальці нервово крутили ключі від машини.

Я знаю, я облажався, Лізо. Але я скучив за дітьми. І… хотів поговорити з тобою, – відповів він, його голос був щирим, але Ліза відчувала, що за його словами ховається щось більше.

Вона кивнула в бік кухні.

– Добре, поговорімо. Але не тут, – сказала вона, її голос був твердим.

Женя і Катя переглянулися, і Катя, з властивою їй дитячою прямотою, заявила:

– Мам, якщо він тебе засмутить, ми з Женею його проженемо!

 Ліза розсміялася, її сміх був слабким, але теплим.

– Не хвилюйся, люба. Я впораюся, – відповіла вона, скуйовдивши доньці волосся.

На кухні, коли діти залишилися в іншій кімнаті, Ліза сіла навпроти Андрія, її пальці стиснули чашку.

– То що, Андрію? Чому зараз? – запитала вона, її очі пильно вдивлялися в нього.

Він відвів погляд, його пальці нервово постукували по столу.

– Я чув, що в тебе все добре. Нова робота, нове життя… Я радий за тебе, Лізо. Але я подумав, може, я можу бути частиною життя дітей. І, можливо, ми могли б… – він запнувся, його слова повисли в повітрі.

Ліза підняла брову, її посмішка була іронічною.

– Могли б що, Андрію? Повернутися до того, що розвалилося п’ять років тому? Ти залишив нас, пам’ятаєш? – сказала вона, її голос був спокійним, але в ньому відчувалася стара біль.

Андрій похилив голову, його очі були сповнені провини.

– Я знаю, я був ідіотом. Але я змінився, Лізо. Дай мені шанс, – сказав він, його голос був тихим, але наполегливим.

Дверний дзвінок знову пролунав, і Ліза зітхнула, відчуваючи, як напруга в кімнаті зростає.

– Я відкрию, – сказала вона, встаючи.

На порозі стояв Олександр, його темний костюм був бездоганним, але очі блищали від тривоги.

– Лізо, я дзвонив, але ти не відповідала. Все гаразд? – запитав він, його голос був сповненим турботи, але він зупинився, побачивши Андрія в кухні.

Його щелепа стиснулася, а очі звузилися.

– Хто це? – запитав він, його голос був різким, але контрольованим.

Ліза відчула, як її серце пропустило удар.

– Саша, це Андрій. Мій… колишній чоловік, – сказала вона, її голос був тихим, але в ньому відчувалася напруга.

Олександр ступив у кухню, його постава була прямою, але очі горіли від ревнощів.

– І що він тут робить? – запитав він, його голос був холодним, але в ньому відчувалася буря.

Андрій встав, його посмішка була напруженою.

– Просто приїхав побачитися з дітьми. І поговорити з Лізою, – відповів він, його тон був обережним, але з ноткою виклику.

Ліза підняла руку, зупиняючи їх обох.

– Досить. Саша, я впораюся. Андрію, ти можеш бачитися з дітьми, але між нами нічого не буде. Я зробила свій вибір, – сказала вона, її голос був твердим, але очі м’яко дивилися на Олександра.

Його обличчя пом’якшало, але він все ще дивився на Андрія, ніби оцінюючи супротивника.

– Лізо, я тобі довіряю. Але якщо він тебе засмутить… – почав він, але вона перебила його з посмішкою.

– Саша, я не беззахисна. І, до речі, ти виглядаєш, як ревнивий герой із серіалу, – пожартувала вона, її голос був грайливим, але сповненим ніжності.

Катя увірвалася до кухні, тримаючи малюнок.

– Тато, дивись, я намалювала нас усіх! Але тут ще є місце для Саші! – вигукнула вона, її очі блищали від ентузіазму.

Женя стояв позаду, його руки були схрещені, але він посміхнувся.

– Так, мам, він нормальний. Але тато, не зіпсуй усе, гаразд? – сказав він, його голос був серйозним, але з ноткою гумору.

Андрій розсміявся, його сміх був трохи сумним.

– Добре, Жень. Я просто хочу бути частиною вашого життя, – відповів він, його очі блищали від емоцій. Ліза помітила якусь дивну тінь в його очах. Її це насторожило, але розуміння, що поряд Олександр і він не дасть викинути Андрію будь яку безглуздість, заспокоїло її.